Читати книгу - "Тіні зникомі. Сімейна хроніка, Валерій Олександрович Шевчук"

"Ненажерство – це те саме, що й Ненасит. А Ненасит у людей з’являється тоді, коли тратять міру. І не обов’язково Ненасит – це їжа чи інші тілесні задоволення. Хіба не мав ти Ненаситу в задоволенні, яке відчував, коли однаково люто били винуватих по-справжньому і винуватих через те, що тобі здалося, ніби вони винуваті? І чи не було Ненаситу в тебе, облуднику, коли так старанно виконував усі закони й приписи, вірячи в їхню істинність? Але їх творили такі ж грішні люди, як і ти, хоч і духовники чи царі, і творили не за божою правдою, а у власному інтересі, отже коли вони істинні не в суті, а позірно, то що тоді? А коли закони й приписи – устійнене зло, не добро, тільки освячене шкаралущею закону чи припису? Чи ж не потрібно вивіряти їх сумлінням своїм та розумом, і не бути тупим та невситимим знаряддям тих-таки законів та приписів? Чи був ти доброю людиною, Йоасафе, от у чому суть?"

І знову холодний піт покрив жовтого, побитого старечими плямами лоба Йоасафа. І сухі вуста його сіро зашелестіли:

– Диявол шепоче твоїми вустами, черв’яче! Не послухаю твоїх кривих підмов, адже є правда вічна, Богом створена і в Святому Письмі записана, і не нам, смертним та грішним, її вивіряти. Служити нам їй треба, а не вивіряти, бо коли кожен вивірятиме, ніякого ладу на землі не буде, люди перестануть розрізняти, де зло, а де добро. І я ніколи не лінувався того чинити, ніколи Лінь не відвертала мене від виконання моїх обов’язків – був завжди дбалий та старанний і хоча тіло мав завжди хворе й розбите, а служив службу свою як належить, таки за законами і приписами, бо інакше що б то і за служба була?

На те черв’як заквоктав, ніби півень чи курка, чи може, засміявся, радий, що й тут є чим допекти цьому такому впевненому і такому служалому:

"І Лінь буває двояка, Йоасафе! Згадай, як описано її в тій поемі, котра так тебе захоплює, що не раз про неї згадуєш: "У руках трима книжки цілком спорошілі, міль поїла, плями їх обсіли поцвілі", – тобто вона й не заглядала в книги мудрості людської, а виконувала старанно й доскіпливо закони й приписи, а це зовсім не значить заглядати в книги Мудрості. Бо всі книги Мудрості мертві стають, коли не обігріті любов’ю та співчуттям до живих істот цього світу".

– Я про це писав в одному своєму вірші! – вигукнув Йоасаф.

Хто ненавидить, Любов убиває,

Той, котрий любить, себе окриляє.

Ми без Любові ніщо, хоча часом

І від любові нас гублять невчаси,

Маєш ненависть до ближнього, швидше

Виклич Любов, і тебе хай надише,

Все те наслідуй, Любов що навчає,

Вона всім владає!

"Отож, отож!" – поважно сказав черв’як і облизав синім язичком білі губи. – Виконуючи всі приписи й закони без любові до ближнього, ти Любов кличеш, а вона не приходить. А приходить Ненависть, бо не мир несеш, а війну. А війна і ненависть – одне і те ж. Оце і є твоя Лінь, бо живеш не власним розумом та сумлінням, а чужим, законів та приписів. Любов же до Ближнього й Бога – це і є розум, огрітий сумлінням.

– Велиш попирати закони й приписи, дияволе? – суворо спитав Йоасаф.

"Не диявол я, коли говорю про мир та любов, – сказав черв’ячок, – і коли тебе до них закликаю, то й сумління твоє збуджую. І не закликаю попирати закони й приписи, а велю перепускати їх через сито любові та миру, бо самі від себе вони мертві і життя не окрилюють, а перетворюють його в муку. І коли відрікаєшся від Гордині, подивися: чи не Гординя це тобі велить; коли відрікаєшся від Ласості, подивися, чи не Ласість це для тебе; коли побиваєш Заздрість, подивися, чи не від Заздрості це чиниш; коли гніваєшся на Гнів, то це і є Гнів нерозумних; коли відсікаєш Блуд, йдучи супроти природи своєї, заповідженої тобі Господом, подивися, чи не є це Блудом духовним, а повстримність і зайве постування чи не є духовною Ненажерливістю. Коли ж не бажаєш цього пізнати, то це і є Лінь, яка полонила тебе, обезволила і приспала".

Йоасаф відчув, що йому в голові починає потріскувати, а в грудях виростає незбагненний відчай. Через це потягся до бубличка, який лежав скручений на таці, відломив шматочка й поклав до рота. Відчув, що все нутро його скорчилося і заскімлило, коли ковтнув перші крихти, розмочені слиною, і тоді колька остаточно його відпустила. У Великий Четвер і в день Воскресіння Христа в келії він причастився божественних таїн, уже не лежачи, а одягнений у мантію. А в четвер Світлого тижня вперше був виведений із келії; служка Йван переніс його і всадив до коляси, і він проїхався, припавши обличчям до шиби коляси і з небувалою раніше цікавістю почав роздивлятися навколишній світ.

Була саме та пора, коли рідкий ранковий туманець, що вийшов од недавно звільненої від снігів та криги землі, кілька годин над нею поколивавшись, раптово почав опрозорюватися, а над головою ніби виросло синє небо, налите трепетною енергією, що полилася на землю безліччю блакитних напіврозсталих тілець. І земля від того зітхнула, розправилася; ніби жива істота, розтулила міріади смоктливих та спраглих ротиків і пила ту синь, наче спраглий мандрівник криничну воду, котра пахне свіжою вільгою; і хоча в неї ще не було кинуте зерно, ще важка вона й оспала, але коріння дерев почало ворушитися, так само кущів і трави, і те коріння було, мов людина, котра побула під водою, а тепер випірнула, вдихнула в себе повітря й набрала його в усі свої рури та жилочки. І від того напружилося й стало наливатися соком гілля, і в кожному дереві почали здійматися й оживляти заснулу плоть соки, і саме через те кожне дерево обгорталося теплою, синюватою тканкою, а повітря наповнювалося трепітного духу, живого духу, що зміщався, плив, перемішувався, і саме в те повітря били срібними молоточками синиці. І людські обличчя, ніби прочуваючи прихід на землю великої таїни, ставали м’які, розпогоджені, розправляли зморшки, наповнювалися через очі вологою синявою й тепліли. І вітер од того ставав тугий, напоєний ледь відчутими запахами і пахтів ніби свіжа вода, і проникав у щілини коляси, вливаючись Йоасафові в напіввисохлі ніздрі, і ті починали тріпотіти, вбираючи в себе чисте живло, яке схвилювало навіть його, півомертвілого