Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі

Читати книгу - "Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі"

159
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 57
Перейти на сторінку:
хоч я і Морок.

Птаха замовкла, схиливши голову. Софі відчула, як мороз пройшов по шкірі – це ж була та сама пісня, яку вона пам’ятала зі сну! А якщо це був не сон? Та Патрік сказав, що ніхто не співав… Невже він збрехав?

Дівчина видихнула, подавши хлопцям знак, що пісня закінчилася. Вони з полегшенням забрали руки від вух і підсунулися поближче до дверей. В залі повисла тиша. Самсон здивовано дивився на Велтраут, чекаючи підтверження почутому.

– Так, ми недооцінили Одвічних, – кивнула вона, – ми припускали, що це всього-навсього чергові дрібниці на шляху до Вартових та Імені. Але це дещо серйозніше. Це Світло і Темрява, у своїх первинних подобах. От чому у нас нічого не складається: в грі за Час є третя сторона, і це вони заховали Абсолютний Елемент Вогню і від нас, і від Вартових.

– Що? Від Вартових? – Адельруна здивовано вигнула брову. – Я думала, вони за одне!

– Теоретично – так, практично – у Одвічних свої правила, і чим скоріше ми дізнаємося їх, тим краще для нас.

Самсон кашлянув, прочистивши горло.

– І правда, що може бути одвічніше, аніж темрява та світло. І вони могли так само заховати решту Елементів. Чому саме Вогонь? Він ж навіть не відчинає жодних Воріт – тільки охороняє. З їхнього боку, розумініше було б знайти і оберігати Пензель. Не відшукавши вхід, ні в кого немає шансів потрапити до Сутінкових Воріт.

– Цілком логічно, – погодилася Адельруна, погладжуючи павука. – Якщо Вогонь захований у людській подобі, то і вони повинні бути десь поряд з ним.

– В цьому я не сумніваюсь, – Велтраут висмикнула пір’їну з хвоста сирени, і взялася водити ним по столі. – Вони будуть поряд, будуть… Якщо не обидва, то хтось один точно. Боюся, тут зіграли свою роль слабкості, притаманні людській подобі. Соломон пише, що для того, щоб розбудити Вогонь – потрібно або прочитати Літеру, або ж поранити тіло одним цікавим ножем – що в обох випадках означає смерть. Енергія рватиметься назовні, і Леонард швидко її знайде. Одвічні не дозволять цього зробити, ані нам, ані Вартовим… Принаймні, досі вони довго протримались.

Чоловік з посохом важко зітхнув.

– Їхні людські подоби пам'ятають, хто вони насправді?

– Хороше запитання, Сайк, – погодився Самсон. – Якщо вони нічого не пам’ятають, то й впоратися з ними буде простіше.

Адельруна підкотила очі.

– Не верзіть дурниць! Вони повинні пам’ятати. Інакше, це повна катастрофа – шукати голку в копиці сіна!

– Ну, не зовсім голку, – вишкірилась Велтраут. Її однозначно тішило те, що вона знає більше інших Майстрів. – Вони позначені. Знак Циклу зображений на їхніх тілах, і тягнеться від серця до лівого плеча… А Вогонь – він буде з ними.

– То про який ніж ти говорла? – нагадав чоловік, спина якого тепер затуляла Софі ту частину вікна, де хтось зачаївся за шторою.

Велтраут глянула на сирену.

– Ну, давай, дурна курко, чого чекаєш?

Птаха видала звук, сповнений глибокого відчаю. Софі з острахом подумала, чи не почне вона зараз знову співати. Але ні, сирена вдруге розправила крила і почала нашіптувати щось незнайомою мовою. Здавалося, кожне слово приносило їй нестерпні муки – сльози стікали по її обличчі і капали на стіл. Вона говорила все голосніше, все ширше розправляючи крила, і незабаром перейшла на крик.

Меблі в залі затремтіли, замерехтіло світло, шибки задзвеніли. Майстри почали здивовано переглядатися, а павук Альдеруни сховався у хазяйки за коміром. Повітря перед сиреною почало іскритися, і раптом, перед її лапами прямо нізвідки виник довгий зазубрений ніж. На секунду зависнувши в повітрі, він з гучним дзенькотом впав на стіл. Мисливці не могли роздивитися його, але навіть здалеку він виглядав досить химерно. Сирена одразу ж замовкла, її тіло неприродньо вигнулося, почувся хрускіт зламаних кісток, і птаха замертво впала на стіл.

– Терпіти неможу сирен, – мовила Велтраут, відразливо поморщивши носа.

Самсон обережно взяв зброю, розглядаючи її: довге лезо з чорного срібла, розписане дрібним текстом, руків’я інкрустоване прожилками чорного металу – він одразу ж впізнав ритуальний ніж Втрачених – перших демонів, які повстали проти Вартових.

– Але… Як ти його знайшла? – від здивування Адельруна забула про свого павука, який користуючись нагодою, зник в невідомому напрямку. – Я думала, Димитрій знищив усі ножі…

– Як бачиш, ти помилялася, – Велтраут криво посміхнулась. – Хто шукає – той завжди знайде, чи як там говорять ці… – Вона не договорила. З блискавичною швидкістю з-за штори вистрибнула тінь, і, перш ніж хтось зрозумів, що відбувається – вихопила ніж з рук Самсона.

Мисливці затамували подих. Обличчя невідомого було приховане за маскою, а сам він був з голови до ніг одягнений у чорне. Крутнувшись на місці і ухиляючись від Нагів, таємничий незнайомець кинувся в бік дверей. Майстри вскочили на ноги, а вже наступної миті зал кишів відьмами, хамелеонами та потворними демонами, яких Софі не доводилося бачити раніше. І всі ці поріддя пекла ринулися вслід за втікачем.

Патрік схопив подругу за руку, відтягнувши від дверей.

– Саме час вшиватися, – крикнув він, тягнучи за собою Софі. Захарія щось сказав незнайомою мовою, і теж зірвався з місця, наздоганяючи друзів.

– Хотів би я знати, хто цей тип в масці, – на видиху пробелькотів ловець. Не зупиняючись, він перекинув вазон, наче це хоч якось могло зупинити монстрів.

– Можемо спитати, – Софі різко зупинилася і обернулася, та незнайомця й слід прохолов, а ось картина, яку вона побачила, добряче її злякала. Такого розмаїття пекельних тварюк в одному місці, вона ще не зустрічала. Прямо в них летіли згустки їдкої слини Йян-ті, і дівчина відстрибнула, не зводячи погляду з відьом, руки яких горіли чорним вогнем. Накладаючи закляття, вони підбиралися все ближче до мисливців. Майстрів не було видно, але їхня присутність відчувалася на фізичному рівні. Софі витерла спітніле чоло. В грудях боліло, наче хтось тиснув коліном на ребра.

Коридор був затісний для страховиськ, і вони навперебій рвались дістатися до здобичі. Мисливцям довелося відступати спиною вперед. Софі відбивалася від шестилапого демона, який увесь час намагався вжалити її своїм довжелезним язиком. Патрік ледь викрутився з лап Нага, а Захарія саме прикінчив свого двійника-хамелеона.

– Я тут дещо згадав, – прокричав ловець, – Службові сходи в іншому кінці коридору… Нас заганяють в глухий кут!

Софі підстрибнула, і,

1 ... 44 45 46 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі"