Читати книгу - "Не повертай мене, Джулія Рейвен"

Чоловік усміхнувся куточками губ і нахилився до мене.

— Я й так зроблю з тобою все, що забажаю, невдячна брехуха, — його шепіт страшною обіцянкою торкнувся мого вуха.

Артем тут же відсахнувся від мене, і давши собі кілька секунд паузи, наказав:

— Мія, швидко в машину, — махнув він рукою, — а цих, — чоловік гидливо пройшовся по трійці поглядом, — передати до рук поліції. Нехай відповідають за вчинене перед законом.

Я не встигла заперечити, як раптом стріпнулась Емма, ніби виринула із затяжного сну.

— Але ж ти обіцяв, — спираючись на долоню, мулатка піднялася на ноги, — ти ж обіцяв нас відпустити!

Похитуючись на втомлених ногах, вона перегородила чоловікові дорогу.

«Що? Про що вона говорить?», — я судомно розмірковувала, дивлячись на її невдоволення.

— Ні, люба, я обіцяв дати вам спокій, — Артем з показним виглядом обтрушує поданий йому охоронцем піджак, — я й даю. Скажи «дякую», що живі.

— Ах ти ж, сучий сину! — Емма кинулася на нього з кулаками, але її одразу відтяг за волосся охоронець Артема.

Відкидаю боязкі надії, що я все неправильно зрозуміла, і прямо питаю у чоловіка:

— Емма підказала, де мене шукати?

— Так, кохання моє, — безсоромно промовив чоловік і, чіпляючи мене за лікоть, під голосний крик і прокляття мулатки потяг до машини, — і брати-грабіжники також були в курсі. Вони вимагали за тебе чималий викуп.

 — Сідай біля мене, — сухо наказує Артем, відчиняючи передні дверцята. 

У мене не залишилося ні сил, ні бажання сперечатися. Щільно оточена його вірними псами, я навіть не ризикнула б втекти. Востаннє окидаю сумним поглядом двір і пірнаю до салону машини. Дорогий запах свіжої шкіри та кедрової деревини увірвався в мої легені, зайвий раз нагадуючи про втрачену свободу.