Читати книгу - "Мій супер сусід, Аріна Вільде"

Глава 22. Кіра

У нас із Владом з'явилася негласна традиція. Щоночі я залишаю відчинені двері балкону і чекаю його приходу. Щоночі ми по кілька разів пристрасно кохаємося, а потім мовчки лежимо в обіймах один одного. Вранці я завжди прокидаюсь одна, і протягом дня ми не бачимося.

Іноді мені здається, що Влад лише плід моєї бурхливої ​​уяви. Привид. Я ледве висиджую пари, щоб не зірватися, кинутися додому і сидіти біля нашої суміжної стіни, дослухаючись до кожного звуку в сусідній квартирі.

Більшу частину часу я проводжу на балконі, з чашкою чаю і книгою для виду, сподіваючись, що і він вигляне зі свого барлогу і ми зможемо провести час, не тільки займаючись сексом.

- Ти маєш поставити його перед вибором: або ви зустрічаєтеся, або нехай валить до своїх курок! - Спостерігаю як Лінка зі злістю розправляється з булкою, і розумію, що, можливо, вона має рацію. - Скільки це триватиме, га?

- Лін...

- Ні, серйозно, добре мужик влаштувався! Зручно як! А що, якщо в нього десь є сім'я і він просто вирішив завести молоденьку коханку? - Ну, все, її не зупинити.

- Не нагнітай, га? Немає в нього жодної родини.

- А ти звідки знаєш? В паспорта заглядала? Ти його прізвище хоч знаєш? - Подруга впивається в мене своїми очима, але думаю, що справа тут не тільки в моєму сусіді.

Я відводжу погляд, тому що вона має рацію. Я про нього нічого не знаю і одного чудового дня можу прийти додому, а в сусідню квартиру в'їжджають нові люди. Від однієї думки про це починає колоти у грудях.

- Дивись не закохайся в нього, зрозуміла?

- Ага, - бубоню собі під ніса, намагаючись не видати себе, бо перші тривожні дзвіночки вже проскакують.

- До речі, ти б бачила Казімірова! Здається, хтось нехило його приклав. Ніс опух, під оком фінгал, і, якби не залік у Петрової, він би місяць не з'являвся в універі з таким фейсом.

- Хоч у чомусь справедливість перемогла. - Ця новина зуміла підняти мені настрій. Та я медальку дала б тому, хто прикрасив так Вовку. Так йому і треба!

- Слухай, давай сьогодні до нічного клубу підемо? Танці, випивка, з гарячими хлопцями познайомимося, га? - Ліна дивиться на мене благаючим поглядом, а я не знаю, як відмовити їй, бо піти до клубу означало б всю ніч провести без Влада.

– Давай не сьогодні, у мене завтра важливий тест.

- Е, ні, подруго. Знаю я твій "важливий тест". Живе він випадково не по сусідству?

- Я серйозно, Ліно. - Ненавиджу брехати, а найкращій подрузі тим більше, але йти кудись настрою ніякого не було.

- Так, Вороніна, ти зовсім збожеволіла зі своїм Владкою-оладкою. Тобі треба розвіятися, подивитися на інших самців навколо, а то так і сидітимеш відданим песиком у своїй квартирі, чекаючи, поки його величність зайде провідати тебе під покровом ночі. Я заїду ввечері за тобою, так що викрутитись не вийде. - І поки я не встигла заперечити або придумати нову відмовку, Лінка швиденько звалила на пару.

Щось підказує мені, що «дивитися на інших самців» більше потрібно не мені, а їй. Це її кохання до викладача до добра не доведе. Останнім часом Ліна стала нервовою, смиканою та потайливою. Щось у них там відбувається, і вона мені нічого не каже.
***

Я ходжу по торговому центру у пошуках вбрання на вечір і оглядаюся на всі боки, бо мене знову переслідує параноя. Відчуття, ніби хтось пропалює мене поглядом, через що по спині проходить неприємний холодок і хочеться сховатися за найближчою колоною.

Востаннє оглядаюся і вирішую втекти в магазині спідньої білизни. Іду вздовж рядів із відвертими комбінаціями, розглядаю пеньюари, панчохи, трусики і не можу втриматися. Купую кілька дрібничок на той випадок, якщо нам з Владом все ж таки вдасться зустрітися якщо не при світлі дня, то хоча б при світлі нічника, і я зможу покрасуватися перед ним сексуальною білизною.

Вийшовши з примірювальної, помічаю молодого хлопця з фотоапаратом, що стоїть прямо навпроти входу до магазину. Він розмовляє з кимось телефоном, розглядає манекени, і його обличчя мені здається дуже знайомим.

Точно, я, здається, бачила його дорогою до університету і... і він метеликів фотографував біля фонтану на площі, коли ми з Ліною гуляли. А ще, здається, у супермаркеті бачила його  біля мого дому.

На мене раптово напало почуття страху. Серце загуркотіло в грудях, руки і ноги перетворилися на льодяники, дихати стало важко від усвідомлення того, що ось це той самий чоловік, липкий погляд якого я відчувала на собі в останні дні.

Поки розраховуюсь за покупки, намагаюся заспокоїтись. Переконую себе, що це просто якийсь набридливий шанувальник, який соромиться підійти та познайомитись. Або, можливо, це просто збіг. Бувають такі збіги, правда?

Подивляюсь скоса на нього і розумію, що він не схожий на маніяка: руденький милий хлопчик у футболці з принтом Star Wars. Правда вираз обличчя такий серйозний, ніби він вирішує проблему глобального потепління.

Повільно йду в його бік, вдаючи, що захоплено витріщаюся в телефон, прослизаю до ескалатора і піднімаюся на другий поверх. В кінотеатр. Відмінне місце, щоб загубитися.

Вивчаю афішу, подивляюсь на годинник і намагаюся зрозуміти, чи пішов за мною хлопець.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍