Читати книгу - "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"

Кір безперервно дивиться на мене, я ж лише уривками витримую зоровий контакт. То відводжу погляд убік, то прикриваю повіки. Потім, коли груди розпирають емоції, розорюю очі і врізаюся в Бойку поглядом.

Ще ніколи я не відчувала такого хвилювання. Мене хитає, навіть якщо я на якусь мить припиняю рухи. Я щаслива тільки від того, що можу дивитися на Кіра, але ще сильніше мене заряджає те, як він до мене торкається. Усередині все пульсує і горить.

- Їдемо, - видихає Бойко мені у вухо після того, як на танцполі змінюється п'ятий трек.

Ми спітнілі й захекані. Але я не хочу від нього відлипати ні на секунду.

- Це прохання чи вимога? - я посміхаюся.

Нарешті можу робити це вільно і щиро. При цьому намагаюся мати спокусливий вигляд. Боже, я кокетую. З Кіром. Померти, що за чудовий сон!

І я, безумовно, піду, куди він накаже, однак зараз мені хочеться розтягнути цей момент. Насолодитися ним.

- Пропозиція, - відповідає Бойка. Дробова пауза. І жаркий, абсолютно позбавлений контролю шепіт: - Я тебе не відпущу.

Втискаюся в нього і на мить завмираю, щоб пережити новий виплеск емоцій. Секунду потому, після рваного видиху, ще відвертіше ковзаю губами по його шиї. Волого цілую солонувату шкіру. Кір здригається. Похитується, вчіплюючись у мою талію долонями. Я прикриваю очі й знову завмираю.

Як же він пахне... Як запаморочливо відчувається... Б'є електрикою...

- Ну, так дві доби... - вимовляю, нарешті. - Я зрозуміла.

Бойка відсторонюється. Дивиться так, що в мене раптово паморочиться голова.

- Ні, ти не зрозуміла.