Читати книгу - "Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд"

– Перепрошую?..

– На побачення. Зі мною. Не хочу, щоб ми були коханцями, які зовсім не думають про романтику. Можливо, дізнаємося трохи більше один про одного... То що ти скажеш? - так впевнено і невпевнено водночас... Який же Крістоф різний.

– І куди ми підемо з вами? - зацікавлено спитала я, трохи заспокоївшись. Принаймні, сьогодні ми не втратимо один одного, а потім... Невідомо.

– По-перше, давай одразу домовимося перейти на "ти", а по-друге – будь-куди, тільки не в мій ресторан. Я не хочу зайвої уваги від підлеглих і постійних клієнтів, - примружився він, і несподівано навіть для себе, я поцілувала Крістофа, розчулена його збентеженою хлопчачою мімікою. 

Він такий людяний. Такий милий. Він виявився зовсім інакшим, не як в своїх відео, і тепер було незрозуміло, як мені міг подобатися той брудний і пихатий Ренді Райд. Або Кріс дійсно був таким, або непогано вживався у свій образ. А тепер, здавалося, що я цілую зовсім іншу людину, про яку не знала раніше. Крістоф трохи розгубився від моєї ініціативи, але швидко взяв ситуацію в свої руки, і вклав мене на спину, нависнувши зверху. 

– Це означає, що ти згодна? - відволікся він від моїх губ.

– Коли йдемо? - усміхнулася я, жадаючи нових поцілунків.

Крістоф щасливо посміхнувся, наче зовсім не переймався раніше, і продовжив цілувати мене всюди. За цей день в нас було ще декілька пристрасних раундів, а потім Кріс прийняв пігулки і заснув. Головне, щоб йому не стало гірше через мене...

Я приготувала їжу для Крістофа, трохи прибрала, і ввечері відчула, як голова стає важкою і гарячою. Дідько... Невже я застудилася через одне швидке купання в холодній воді? Сподіваюся, що завтра все мине, і ми підемо на побачення. 

Недовго роздумуючи, я вирішила лягти разом з ним в його кімнаті. Залізла під ковдру, і пригорнулася до чоловіка, який був найнеоднозначнішим явищем в моєму житті. Крізь сон, я відчувала, як мене жарить і ломає, але не знаходила в собі сили, щоб прокинутися і зробити щось. В Крістофа, можливо, і ліків немає від застуди. 

– Софі... - почулося хрипке, і я майже прокинулася, але була наче у маренні. – Можна, взяти тебе зараз?..

Крістоф обережно торкався моїх сідниць під ковдрою, в той час як мене нудило від лихоманки. Він стягнув з мене трусики, і торкнувся між ніг, важко дихаючи. Невже він не відчуває яка я гаряча? Дочекавшись, коли я хоча б видам якийсь звук, Крістоф все ж таки увійшов в мене з-за спини, і почав повільно рухатися, м'яко стискаючи мої груди. Не дивлячись на мій стан, все одно було трохи приємно, але і образливо, наче він мене використовує. 

– Так, моя дівчинка... - тихо простогнав Крістоф вже за декілька хвилин, і вийшов з мене, продовживши пестити пальцями. Потім зупинився, і увімкнув світло. – Софі, з тобою все добре? - перелякано спитав він, в той час як у мене не було сил повністю розплющити очі.

– Мабуть, температура, - безсило протягнула я, і Крістоф піднявся з ліжка. 

– Тварина... Як я одразу не зрозумів?.. - зітхав він, щось шукаючи у комоді. – Вибач мене, будь ласка... Я попереджав саме про це. Тобі буде важко з такою хтивою худобою...

– Замовкни... Досить себе клясти, - цокнула я, і Кріс присів поруч з аптечкою в руках. Він одразу дав мені термометр.

– Моя бідолашна... Не треба було тобі лізти у воду, - він торкнувся мого чола.

– А ти дійсно старієш зі швидкістю світла, стільки бурчиш, - насилу посміхнулася я, і Крістоф обійняв мене, доконаний своїм самокатуванням. 

Здається, побачення поки що відкладається.