Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

Глава 21

Дамір

— Перекажи Ковальчуку, хай переробить звіт. Якщо ще раз надішле мені його в такому вигляді — піде шукати нову роботу, — гаркаю в слухавку секретарці й відкладаю телефон убік.

Відкидаюся на спинку крісла, потираю перенісся. Останнім часом мене все дико злить. А з приїздом Еліни я зриваюся на людей за лічені секунди.

Подумати тільки, вона вимагала в мене розлучення. Не просила, а вимагала! Заявилася до мене в офіс із документами й дала мені тиждень, щоб перевірив усе та підписав.

Ця маленька квіточка відростила колючки та вирішила, що може командувати мною. Пригрозила, що в іншому випадку після вступу в право наслідування передасть землю іншим людям, і мій проєкт провалиться.

Чортова дівка! Нічим не краща за свого покійного батька! Той теж любив сипати погрозами та ультиматумами.

— Даміре Рустамовичу, — до мене заглядає секретарка, боязко оглядаючись навкруги. Уже всі в офісі знають, що краще під гарячу руку мені не потрапляти. — Ви просили нагадати про зустріч з інвесторами.

— Скасуй.

— Але…

— Скасуй, — повторюю з натиском. — Вигадай причину. Захворів, потрапив в аварію, зник. Зроби так, Лізо, щоб мене сьогодні не турбували.

Тому що голова забита зовсім не роботою. А дівчиною, яка вирішила, що раптом отримала право голосу.

Відчиняю верхню шухляду, дістаю документи на розлучення. Переглядаю їх вкотре. Там усе ідеально. Її адвокат постарався. І головне — у мене немає жодного приводу, щоб не підписувати їх.

І це злить найбільше.

Тому що не хочу давати їй свободу. Не збираюся відпускати.

Чому Еліна раптом так різко вирішила розлучитися? Три місяці таїлася, жодного разу не подзвонила, не написала, зникла без пояснень, і раптом — розлучення!

Невже в неї з’явився інший?

Ні, це неможливо.

Відкидаю цей варіант, тому що мої хлопці відразу доповіли б мені про це. А в їхніх звітах жодного разу не згадувалося те, що її бачили з іншим чоловіком.

Я не став її наздоганяти, коли одного вечора не застав її вдома й дізнався, що вона втекла від мене. Вирішив, що їй потрібен час, щоб розібратися в тому, чого насправді вона хоче, і був готовий їй цей час дати.

А тепер вона повернулася і вимагає розлучення.

Рішення приймаю миттєво, викидаю документи в кошик для сміття. Розлучення не буде. Нехай навіть не мріє про це. Тягнуся до телефона, набираю Еліну, але на дзвінок ніхто не відповідає.

Вирішила мене ігнорувати? Не вийде, люба.

Набираю знову. Цього разу після чотирьох довгих гудків чую жіночий голос, який явно не належить моїй дружині.

— Це хто? — питаю роздратовано. — Еліна де?

— Доброго дня. Мене звати Ангеліна, я медсестра в клініці «Анкор».

— Чому у вас телефон Еліни? — у мене раптово з’явилося погане передчуття.

— Вона потрапила до нас цього ранку. Ви її родич?

— Так. Щось трапилося? — тягнуся до краватки, бо кисню в кабінеті перестало вистачати.

— Не хвилюйтеся, криза минула, і мамі, і дитині вже нічого не загрожує. Еліна Веніамінівна зараз відпочиває. Не могли б ви повідомити її родичам, що вона в нас, щоб вони не хвилювалися? Я так зрозуміла, коли їй стало погано, вона нікому не встигла зателефонувати.

— Чекайте-чекайте, що саме сталося з Еліною? При чому тут дитина? Можете нормально пояснити? — намагаюся побачити в її словах зв’язок, але не виходить.

— А ви, пробачте, ким їй доводитесь?

— Я її чоловік! — гаркаю, підводячись із крісла. Хапаю зі столу ключі від машини, йду до виходу з кабінету. — І я хочу знати, що сталося з моєю дружиною.

— О… ваша дружина вагітна. У неї була загроза викидня. Ви не знали?

Я різко зупиняюсь посеред кабінету. Вагітна? Еліна? Якого біса?

Детальки пазлів різко стають на свої місця. Вона вагітна й вона вимагає розлучення. Коли дружина встигла зрадити мене? Дізнаюся, з ким, присягаюся, йому не жити.

Я практично влітаю в клініку. Без черги вклинююся до реєстратури, не звертаючи уваги на обурені вигуки поруч.

— До вас сьогодні поступила Еліна Алієва. У якій вона палаті? Як можна знайти її лікаря? — моє запитання звучить як вимога.

Дівчина на рецепції підіймає на мене погляд і по одному виразу мого обличчя розуміє, що краще зі мною не сперечатися. Клацає клавішами на комп’ютері й із натягнутою усмішкою запитує:

— А ви ким Еліні Веніамінівні доводитеся?

— Я чоловік її, — нетерпляче вистукую пальцями по стільниці. Уже не терпиться дружину побачити, подивитись у її безсоромні очі й поставити їй запитання, яке мене зараз найбільше турбує.

— Триста п’ята палата. Це третій поверх. Її лікар — Алексєєв Костянтин Юрійович.

Киваю і йду до сходів, ігноруючи ліфт. Так швидше буде. Переступаю через сходинку, усередині гнів закипає до такої міри, що ось-ось — і рвоне.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍