Читати книгу - "Шум і лють, Вільям Фолкнер"

воно буває сидиш упустиш щось перед своїм носом а потім шукаєш скрізь довкола

пагорб сивий геть сивий від роси навкіс зводиться до сивого неба а ген і дерева забовваніли

клята жимолость і коли вона перепахтить

досі ти любив цей запах

ось і белебень ідем до дерев і тут вона наскочила на мене обійшла далі чорним рубцем серед сивої трави простягся рів знову звернула й наскочила на мене лиш ледь глянула а не звернула дійшли до рову

ходім сюдою

навіщо

поглянемо чи ще видно Ненсіні кістки я давно не ходив дивитись а ти

у канаві все переплуталось лоза колючки темно

вони ж ось тут валялись а тепер не розгледжу а ти

перестань Квентіне

а ти йди і не звертай

рів звузився зімкнувся вона звернула до дерев

стій Квентіне

Кедді

знов я перед нею

Кедді

перестань

тримаю її не пускаю

я дужчий за тебе

не борюкається твердо стоїть хоч і не виривається

я не хочу битися з тобою перестань краще пусти мене

Кедді не йди туди Кедді

цим не зарадиш ти ж знаєш цим не зара пусти мене

жимолость мрячить і мрячить чую цвіркунів довкола нас стежать вона ступила крок назад обійшла мене і до тих дерев

а ти вертай додому тобі туди не треба

та я не відстаю

чом ти не йдеш додому

клята жимолость

дійшли до паркану вона пролізла і я теж коли випростався бачу він виходить із тих дерев у сиве до нас іде до нас високим і пласким силуетом наче й не ворушиться а наближається вона підійшла до нього

це Квентін я мокра вся мокра тобі не треба ти ж не хочеш

їхні тіні стали одна тінь її голова піднялася вище його високо проти неба їхні дві голови

тобі не треба якщо не хочеш

а тоді вже не дві голови сиве світло мрячить мов дощ жимолость накочується вологими хвилями роздивився її обличчя білою плямою на тлі його плеча а він тримає її на одній руці мов дитину правицю простяг мені

радий познайомитись

потисли руки один одному стоїмо її тінь високо проти його тіні ось вони одна тінь

зараз куди ти Квентіне

пройдуся трохи лісом на дорогу а повернуся додому через місто

крутнувся йду геть

добраніч

Квентіне

я зупинився

що тобі

а в лісі деревні жабки ой розспівались на дощ мов іграшкові катеринки грають нелегко було їх накручувати і ще та жимолость

ходи сюди

що тобі

іди сюди Квентіне

я повернувся вона невиразною тінню нахилилася з його високої тіні торкнула моє плече я відсахнувся

гляди ж мені

йди просто додому

мені спати не хочеться то прогуляюсь

зачекай на мене біля струмка

краще прогуляюсь

я хутко прийду чекай мене чекай

ні я піду лісом

іду не озираючись жабки аніякої уваги на мене сиве світло мов мох на деревах мрячить але дощу не буде за якусь хвильку я повернувся на узлісся і відразу ж знову запахтіла жимолость бачу світло де будівля суду то дзиґарі освітлюються і в небі одбляск міських вогнів над майданом а понад струмком темніші верби в маминих вікнах світло і в Бенджіній кімнаті все ще світиться я проліз крізь паркан побіг пасовиськом по сивій траві біжу серед цвіркунів а жимолость усе дужче пахтить ось і дух води а тоді й побачив воду барви жимолостевої ліг на березі долілиць аби тієї жимолості не чути і справді тепер уже й не чую лежу відчуваю як земля холодить крізь сорочку слухаю як жебонить вода і небавом стало легше дихати і я лежу й думаю про те що коли не підіймати голови то жимолость не проникає і не здавлює дихання а потім перестав думати хоч би й про що ось іде берегом зупинилася я лежу

пізно вже іди собі додому

що

іди вже додому бо пізня година

гаразд

шурхоче її одежа а я й не зворухнусь шурхіт ущух

то ти йдеш додому як я тобі сказав

а я нічого не чула

Кедді

так якщо ти так хочеш так

я сів а вона вже сидить на землі обхопивши руками коліна

кажуть тобі йди додому

так я зроблю все що ти хочеш так

а сама й не дивиться на мене я схопив її плече трясу

замовкни

а я трясу її

замовкни замовкни

так так

підвела обличчя а тоді бачу вона зовсім і не дивиться на мене білки її очей підказали

вставай

сіпаю її геть обм’яклу поставив на ноги

ну йди тепер

а Бенджі ще плакав коли ти виходив

іди вже

перебрели через струмок ось завиднів дах потім горішнє вікно

спить він уже

затримався біля хвіртки замикаючи її вона йде далі в сивому світлі пахне дощем а дощу все немає жимолость сягає від садового паркану починає Кедді увійшла в тінь чую її ходу

Кедді

став перед східцями ґанку ходи її не чути

Кедді

чую ходу тоді торкнувся рукою її руки не гаряча й не холодна а просто нерухома одежа її ще трохи волога

а тепер ти його любиш

не дихає то вона так повільно мов десь далеко дихає

Кедді чи любиш ти його тепер

не знаю

подвір’я в сивій імлі й тіні предметів мов потопельники у воді застояній

краще б ти померла

а ти ти чом не заходиш

думаєш про нього цієї хвилини

не знаю

скажи про що ти наразі думаєш скажи мені

перестань Квентіне не треба

це ти замовкни ти замовкни чуєш та замовкнеш ти чи ні

гаразд я мовчу ми зчинили такий тут галас

я вб’ю тебе чуєш

ходім до гамака а то всіх піднімеш

я не плачу ти кажеш ніби я плачу

ні тихіш а то розбудимо Бенджі

заходь у будинок заходь негайно

іду не плач така вже я є нехороша і нічого з цим ти не вдієш

на нас упало якесь прокляття ми ж не винні в чім наша вина

тсс заходь і лягай спати

ти не заженеш мене прокляття на нас

нарешті я побачив його він саме