Читати книгу - "Мама для дракончика, Ліра Куміра"

Розділ 16. Ліквідація дикого

Неохоче, але я все ж таки залишив кабінет імператора, вирушаючи до центру безпеки, де мені мали викласти всі відомості щодо дикого і можливі варіанти розв'язання проблеми, усе ж таки наші аналітики не гірше за земних навчилися обробляти інформацію.

Ріан вже працював із документами, і просто кивнув мені на стопку, натякаючи на те, що це моя частина. Мовчки перехопив папери і почав вчитуватися. Багато що у звітах з Террії здавалося дивним, але ще більше мене бентежили прогалини у відомостях про самого дракона. Габарити, рід, розміри. Чи схильний до агресії і багато іншого. Чому імператор так поспішав його знищити, якщо найважливішого ми так і не дізналися? І як це все пов'язано з переміщеною з планети кладкою яєць і Пробуджуючою разом із ними? Мимоволі думки витекли в інший бік, і я ледь зміг налаштувати себе на робочий лад.
Потрібно щось робити з цією моєю ненормальною прив'язаністю до чужої істинної, інакше мені доведеться шукати інше місце роботи, адже я навряд чи зможу перебувати там, де всюди зустрічатиму майбутню імператрицю.

Важко зітхнувши, я перегорнув сторінку, ошелешено вдивляючись у нерівні рядки...

"На спині три рівні чорні смуги, які перетинаються товстими шрамами, що, імовірно, залишилися після ран, завданих лапою більшої особини", - це був єдиний опис, але саме він наштовхнув мене на абсолютно нереальну думку.

Я прикрив очі, вриваючись думками в таке далеке і майже забуте минуле.

Ми зовсім ще хлопчаками носимося по саду біля палацу. А варто було нам зупинитися біля великого фонтану в центрі, як мій маленький двійник із завмиранням серця повідомив друзям про те, що в мене вперше вийшло взаємодіяти з повітрям. Я піднімаю вгору долоню, на якій акуратно колишеться зірваний нещодавно зелений листочок. Мить, і він відривається, здіймаючись усього за кілька сантиметрів над рукою. Усього нічого, але це так розбурхує кров. Я починаю себе вважати дорослим і навченим досвідом магом.

- А Ірліан учора вперше встав на крило після відкриття джерела, - мрія всіх хлопчаків підліткового віку.

- І який він? - До магічного обороту всі дракончики однакового забарвлення, а ось після повного обороту в кожної дорослої особини є своя особливість.

- Бурий, а по спині йдуть три рівні чорні смуги, так гарно, - закотив очі молодший принц, і ми заздрісно зітхнули. Існує повір'я, що найсильнішим виявиться чорний дракон, він-то й об'єднає всі землі під своїм правлінням. Але це всього лише легенда, а нам поки що залишалося лише кусати лікті й чекати, коли ж настане наш час Х.

- Кір... Кіріан, - схоже Ріан не вперше намагався до мене достукатися, і я підняв на нього розфокусований погляд, намагаючись зібратися з думками. Збіг? А що як...

- Так-так, я тут. Просто замислився, - криво посміхнувся другові. - Ти щось хотів? - Здається, я занадто забувся.

- Ми висуваємося за десять хвилин, усі пішли збиратися, - другий радник поплескав себе по наповненим вщерть кишеням, натякаючи, що в нього все необхідне з собою. - Тобі що-небудь треба?

- Так, візьму кілька пляшечок зілля, і мені потрібно ще дещо перевірити, - я піднявся, прихопивши недочитані папки із собою. Поки готуватиметься переміщення на Терію, постараюся дочитати, все ж таки там можуть бути дуже важливі відомості, а налаштуванням порталів все одно займуться професіонали, нам сили знадобляться в боротьбі з диким.

У кімнаті для переміщень я опинився вже за п'ять хвилин, обережно розкладаючи все необхідне по кишенях заплічного рюкзака. Думки про підозрілу схожість нашої мети з колишнім спадкоємним принцом усе не виходили в мене з голови, і я рішуче нахилився до свого друга, коротко прошепотівши тому свої думки:

- Зараз ми можемо опинитися в нестандартній ситуації... - почав свою промову, але Ріан мене перебив:

- Ну так, не щодня ми ліквідовуємо диких драконів, - наш молодшенький нервово смикав у руках свій улюблений батіг, але я вирішив довести задумане до кінця:

- Я думаю, що проти нас постане Ірліан у своїй істинній формі, - бачили б ви обличчя другого радника в цей момент:

- Ти впевнений? Це не дурний жарт? - Так, у те, що мрець ожив через таку кількість часу, мені й самому вірилося насилу, але я боявся, що друг розгубиться, щойно помітить того, з ким колись був знайомий.

- Ти ж знаєш, у роботі я рідко жартую, але в тому звіті я помітив коротенький опис. "Три рівні чорні смуги на спині". Вони можуть розташовуватися якось по-іншому, або той, хто бачив дикого, помилився, але нам все ж треба бути готовими до всього, - друг коротко кивнув, міцно стиснувши свої губи.

- Чортівня... Думаєш Марліан нам усім тоді збрехав? - Я знизав плечима, згадуючи ще один короткий факт:

- Борозни шрамів на спині від кігтів. Аж надто багато збігів...

Нашу розмову перервав маг, який підійшов до Ріана, чоловік передав другому раднику якийсь мішечок і зник. Друг подивився на мене дещо спантеличено, а потім усе ж зазирнув у торбинку. Вилаявся. Знову заглянув і повторив витіюватий зворот, додавши до нього більше епітетів. Після цього тільки простягнув мені "дар", і тримав він його так, наче всередині була щонайменше дарійська кобра.

- Що там? - Запитав я радше для проформи, після чого все ж акуратно сунув свій ніс всередину. - Драконячі чистилища, звідки ЦЕ? - Мені хотілося висловитися значно розкутіше, але на нас вже почали коситися.

- Я не знаю, але здогадуюся, - в принципі я не те що здогадувався, я знав, хто міг собі дозволити утримувати такий небезпечний артефакт. Питання тільки стояло навіщо його дали нам, і чому Його Величність зробив це тільки зараз. Або це був не він, і тоді...

- Думаєш стара змія знову почала піднімати свою голову? - Що якщо це повалений уряд знайшов спосіб втрутитися в те, що трапилося, чи означало це...? Чорт, це рівняння з просто неймовірною кількістю невідомих. І що далі ми в ньому риємося, то більше їх ставало.

- Не знаю і знати не хочу, - чесно відповів мені Ріан, дивлячись на мага, який завершував роботу з порталом. - Нам краще якнайшвидше виконати своє завдання в цій чортовій операції та повернутися назад, я навіть не хочу думати, що буде, якщо ми не послухаємося, - так, під ударом можемо опинитися не лише ми, а й наші сім'ї. А ще Ліна... Так, головне не думати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍