Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

Ворон. До розділу 26

Прикриті ілюзією, король з королевою та ми з братом спостерігали за прибуттям принцес. Мене, власне, не цікавила жодна, окрім пташки. Аж ось і вона, заходить під руку з Гардом (як же я йому заздрю!). Пташка роззирається, не може приховати здивування і захват. Так, я старався, лише аби тільки ще раз побачити ці емоції на твоєму обличчі. Щось питає у Вальгарда, скільки цікавості світиться на її обличчі. А потім боязко торкається снігу, занурює у нього всю долоню. Посилаю їй зігрівальне заклинання у подарований кристал і усвідомлюю, що його з нею немає. Не пасує до сукні? Чи вона більше не бажає носити річ, отриману від мене?
А Сана вже витягує долоньку, зачаровано роздивляється щось. Сніжинки? Вони тобі сподобалися? Тоді збережу їх на довше, аби ти змогла помилуватися.
Роззирається, шукає когось поглядом. Мене? Як би мені цього хотілося…
Герольд оголошує нас, тож порухом пальця знімаю ілюзію. Кілька сотень очей дивиться просто на нас. Обвожу зал у пошуках недоліків на ілюзії, але ні, все добре. Не стримуюся, кидаю погляд на Сану і зустрічаюся з її, відкритим, радісним. Боюся видати свої емоції, тому відвертаюся до матері, ставлю їй якесь ідіотське запитання…
Принцеси йдуть готуватися, а коли повертаються, бачу що сукня пташки, змінивши колір, стала занадто вульгарною – почорніла вишивка аж надто відверто підкреслює глибокий виріз на її грудях. Та й самі спокусливі горбики її грудей. Не можу цього допустити. Тож на декольте розкриваються невагомі чорні пір’їнки. Оголені ж руки ховаються під високими рукавичками. Ось тепер – бездоганно!
По закінченню змагання у залі лунають перші акорди музики. Танці…
Як би мені хотілося повести Сану у вальсі, на загал притискаючи її до себе. Але наразі я здатен лише сидіти та скреготіти зубами, стираючи їх у порошок.
А пташечка танцює. З одним кавалером, з іншим…
У голові з’являється думка, що мені болісно бачити Сану навіть у танці з кимось. А як же буде, якщо вона стане дружиною брата, куди я мимоволі її підштовхую? Чи зможу я спокійно дивитися на щастя у її погляді, спрямованому на Альда? Звісно ж ні, я ніколи не звикну до цього. Тож доведеться мені й справді покидати домівку. І хоч я й так планував це робити, але в такому випадку зроблю я це назавжди.
Виринути з думок змушує матуся, що опускається поряд.
- Тобі не сумно, любий? – цікавиться вона. – Може принести щось?
- Мамо, мені ще не відібрало мову. Я здатен покликати слугу.
Королева ніжно усміхається і плескає мене по тильній стороні долоні. А потім кидає погляд у зал, на Харальда, який саме запрошує до танцю Алію-Ахсану.
- Вони мають гарний вигляд поряд, чи не так? – запитує мама.
- Можливо, - видаю нейтральну відповідь. А самому хочеться підскочити й вирвати руку Сани із братового захвату, ув'язнити її у своїх обіймах.
- Але поряд з Альдом принцеса-орлиця не світиться так, як це робить поряд з тобою.
- Не говори дурниць, - пирхаю, спостерігаючи, як Сана якраз-таки й світиться у братових обіймах. Сміється задоволено.
А потім ніби відчуває мій погляд, бо переводить на мене свої чорні, немов ніч, очі. Кілька митей ми зачаровано дивимося одне одному у вічі. Та з черговою фігурою танцю чарівність моменту проходить.
- Ось саме це я й мала на увазі. Між вами аж іскри летять, - пирхає королева.
- Нічого ніде не летить, - вперто заперечую, у душі все ж погоджуючись з її словами. Так, з мого боку іскри точно летять, та я не впевнений стосовно пташечки.
Коли Харальд підводить до мене мою принаду, я ладен і розцілувати його, і заліпити стусана. Матінка, хитра лисиця, тут же вигадує привід (З організаторами поспілкуватися? А нічого, що головний організатор тут – я?) і залишає нас. Харальд жартує і теж відходить.
Ми лишаємося віч-на-віч, хоч і на очах у сотень людей.
Запрошую її присісти поряд, і тільки потім розумію, що доведеться пересуватися у свій спосіб, допомагаючи собі руками. Та що вже тепер робити? Бачу, що Сана не зводить з мене погляду, і ніяковію все дужче.
Що? Вважаєш мене і все, що стосується мене, привабливим? Я точно не марю?
Змінюю тему на нейтральну, аби хоч трохи оговтатися, та знову ступаю на слизьке. От як моє привітання призвело до того, що Сана прямо цікавиться моїм ставленням до себе?
Та обожнюю я тебе! Вже й рота відкрив зізнатися – а там хай буде, що буде! Та на заваді стає Гард. Хоче познайомити Сану з кимось? Певно з Торстейном, бо він – єдина людина окрім мене, що зовсім не любить публічності та намагається втекти при першій же можливості.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍