Читати книгу - "( Не ) закохані, Наталія Косенко"

Машина монотонно жерла кілометри. Стас пропонував увімкнути музику, та серцю хотілося поринути у безмовність. Серцю хотілося не перекрикувати навколишній світ, а повністю відчути внутрішній.

Хлопець нічого не запитував, нічого не казав. Просто був. Вів авто й ділив разом з нею тишу, що наповнилася болем і гіркими спогадами.

Ясмін дивилася на одногрупника й дивувалася. Ще кілька місяців тому вони й не завжди віталися у коридорі. Хіба можна покохати людину просто так? Звичайну людину, яку бачиш кожного дня та не звертаєш особливої уваги?

Вона не наважилася поїхати до будинку, який колись називала домом. Там не було батька. Тепер і матері теж. Лишилися тільки химерні тіні їхніх покручених життів. Зупинилися в готелі.

— Вам один номер на двох?

Чомусь запитання адміністраторки здивувало. Вони ділили ліжко, ділили пристрасть, ділили подих, та не ділили простору. Ясмін рідко лишалася навіть на ніч. Тепер вони житимуть разом? Хай хоч і кілька днів.

— Так, — впевненість у голосі Стаса заспокоїла. Він знав, як краще. Завжди знав.

У номері було одне велике ліжко, простора ванна й телевізор. Зі спальні можна було вийти на балкон. Життя тут видавалося… нормальним? Ніби за вікном не має вулиці, а трохи далі по тій вулиці лікарні. А десь серед білих самотніх стін не має жінки, яка колись її народила.

— Я приніс пепсі. Тобі не завадить трохи швидких калорій. Бліда, як…

— Смерть?

Стас мав би відвести очі й знітитись, та ці банальності не про нього. Його погляд повнився певністю й силою.

— Може й смерть. Тобі обирати. Але зауваж, що косу в руках тягати важко й довго, а від мішка з трупами швидко стомляться плечі. Хоча тобі личить чорний колір.

— Більше, ніж білий?

— Більше, ніж сірий.

Ясмін розуміла, про що він. У щоб вона не одяглася, то буде краще за сірість, за якою роками приховувала страх бути помітною. Такою, як матір. Вона старанно натягувала на себе нормальність, яка місцями бовталася, а місцями тріщала по швам, хоча з нормального в житті мала лише страшненьку фотографію в паспорті.

— З тобою піти завтра?

Ясмін збиралася з самого ранку навідати матір.

— Ні, Стасе, дякую. Я б хотіла зробити це сама.

Хлопець не наполягав, за що була вдячна. Вона й так пустила його занадто глибоко в душу. Лякала думка, що він може зайти ще далі. Побачити її матір. Побачити їхню схожість.

Відмовилася від вечері. Нутрощі вʼязалися вузлами, тож про їжу й мови не було. Її добряче нудило.

Перед сном увімкнули фільм. Стас обхопив її тіло руками й притиснувся ззаду, а потім затих. Відчувала його важке дихання на потилиці й сама принишкла. Зазвичай обійми закінчувалися сексом, та сьогодні… Обоє розуміли, що це будуть просто обійми. Ясмін цього боялася і майже хотіла, аби хлопець все ж просунув руку під футболку, та пальці погладжували живіт поверх тканини й не поспішали пірнати глибше. З часом розслабилася. Відпустило. Обернулася до нього. Жадала прочитати про шалену пристрасть в очах хлопця, та побачила там лише спокій. Темний глибокий спокій. Повний штиль.

— Навіть не надійся, що я трахну тебе в таку мить, мала збоченко!

— Не дуже й хотілося…

Стас посміхнувся. З губ сповзла хижість, мов відкинута шкіра. Без тієї хижості обличчя було надто відкритим, а погляд голим. Інтимнішого моменту між ними ще не було.

— Завтра я буду тут, Ясмін. Щоб там не було, ти повернешся у цю кімнату, і я обіцяю, що буду тут. Я чекатиму тебе. Окей?

— Окей…

Ясмін закрила очі й відчула легкий поцілунок на вустах. Зовсім цнотливий. Як той, що був першим. Довгі чоловічі пальці зарилися у волоссі й ніжно погладжували по голові. Притулилася ближче до гарячого тіла й відчула серцебиття у грудях хлопця. Воно, мов жива істота, бігло по шкірі мурахами й проникало глибше, крізь жили в кров, а далі до серця. Змушувало його заспокоюватися й розмірено стукати в такт.

Вона б воліла навіки залишитися в цьому номері, в одному ліжку зі Стасом, й заховатися в його серцебитті, та настав ранок.

Невеличка прода. Наступна буде завтра приблизно о такій же порі. Познайомимося з мамою Ясмін.