Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

щастя, Служба безпеки України оприлюднила не лише записи розмов, а й номери телефонів співрозмовників. Номер Оріона був недійсним, проте ми пошукали його в популярних у росіян додатках для визначення телефонних номерів на зразок TrueCaller. Ці додатки об’єднують списки контактів усіх своїх користувачів і присвоюють кожному контакту таке собі збірне найменування. Тобто номер підписано не так, як себе називає його власник, а так, як він записаний у контактах інших абонентів: це пояснює численні варіанти написань. Ми знайшли номер, підписаний як «Ореон». Під час роботи над зовсім іншим проєктом, пов’язаним з Україною, ми отримали метадані використання мобільних телефонів, зокрема й цього номера. Так ми дізналися, що з Оріоном контактували з чотирьох російських номерів. Ми ввели ці номери в описані вище додатки, один із них визначився як «Іванніков», а також, на диво, «Андрєй Івановіч ГРУ — від Хаскі».

Ми пошукали в інтернеті поєднання цього російського номера з прізвищем Іванніков і виявили два джерела: відкриту російську базу телефонних номерів і спочилий інтернет-магазин, чия база клієнтів опинилась у загальному доступі. У телефонній базі було повне ім’я абонента — Олєґ Владіміровіч Іванніков, — а також дата народження й московська адреса, якраз навпроти Військової академії Генштабу. У базі інтернет-магазину за цим номером було замовлення 2017 року на тренувальну дихальну маску, доставлене за іншою московською адресою. Згідно з картами гугла та яндекса, на відповідній вулиці не існувало зазначеного номера будинку. Журналіст Insider поїхав на місце й виявив, що вулицю реконструювали і потрібний номер на ній є. Прийшовши за адресою, він зрозумів, що стоїть перед штаб-квартирою Головного розвідувального управління.

Ми припустили, що ім’я з перехоплених розмов, Андрєй Івановіч, було псевдонімом Олєґа Владіміровіча Іваннікова. За ймовірно справжнім іменем ми знайшли адресу прописки, а також виявили, що ця особа — військовий офіцер, який спеціалізується на ракетних системах. Ще вдалося знайти фотографію Іваннікова 2012 року, але ми й досі не мали зразка його голосу. Тож ми подзвонили на стаціонарний телефон за адресою прописки. Людина, яка взяла слухавку, відповіла, що Олєґа немає вдома. Ми спробували додзвонитися пізніше. Цього разу та сама людина гукнула до Олєґа: «Тобі зараз зручно говорити?». На тлі пролунав на диво високий голос: «Ні, зараз незручно», — дуже схожий на голос Оріона із записів. Проте в нас досі не було якісного аудіо для експертизи.

Ми місяцями відстежували той недійсний мобільний номер у чат-додатках, сподіваючись, що рано чи пізно абонент з’явиться онлайн. І в березні 2018-го це таки сталося. Ми планували вдати, що шукаємо іншого Олєґа Владіміровіча Іваннікова, громадського діяча, не пов’язаного зі своїм повним тезком. Наш підозрюваний Олєґ Іванніков відповів на дзвінок тим самим характерним високим голосом. Тепер у нас був аудіозразок. І в нас був Оріон — перша зачіпка щодо високопоставленого російського офіцера на території України, причетного до збиття МН17 315.

Ми набули досвіду у встановленні осіб російських офіцерів, які бажали зберігати анонімність. Невдовзі виявиться, що цей досвід безцінний. Того ж місяця, коли абонент Оріон з’явився в мережі, у Солсбері стався замах на Сєрґєя Скрипаля та його доньку. Британська влада, намагаючись встановити особи підозрюваних, вирішила оприлюднити відповідні матеріали. Ми були готові підхопити справу.

 

Вихід за рамки відкритих джерел

Після замаху на Скрипалів Кремль активно задіяв свій дезінформаційний арсенал. Лише за чотири тижні RT і «Спутнік» випустили 735 статей, що містили 138 суперечливих тверджень і розмаїті теорії змов. За деякими версіями, Скрипалів ніхто не труїв. Або ж вони були пов’язані з організованою злочинністю. Або Юлія сама привезла «Новічок» у Солсбері. Або британська позиція була зумовлена «русофобією». Або хімічну речовину завезли американці. Або українці. Або іранці. Або ще хтось 316. Коли до RT виникали питання, вони відповідали: «Ми вражені, що комусь у Британії знадобилося стільки часу, щоб приєднатися до цього старого доброго хору — звинувачувати RT за журналістську сміливість вимагати фактів і ставити запитання» 317. Контрфактуальна спільнота поширювала дезінформацію Кремля: бездумно повторювала російські тези й доповнювала їх власними домислами.

Робота закипіла — особливо після того, як у вересні 2018 року британська поліція опублікувала фото підозрюваних у справі Скрипалів. Спочатку ми спробували зворотний пошук зображень «Алєксандра Пєтрова» і «Руслана Боширова». Нічого. Ми перебрали нікнейми в скайпі, сподіваючись знайти варіанти ймовірних імен. Нічого. Ми прочесали російські новини й твітер, шукаючи зачіпок. Хрісто очолював Слідчу групу Bellingcat разом із Даніелем Ромейном (який відіграв ключову роль у розслідуванні катастрофи MH17) і далі тісно співпрацював з Романом Доброхотовим із Insider. Арік курував їхню роботу і був додатковими очима, що в складному розслідуванні дуже цінно.

Нам не вдалося натрапити на слід підозрюваних у відкритих джерелах і звичними методами, тож ми пішли далі й закопалися у злиті бази даних. За останні двадцять років сотні таких баз осіли на російських торентах — сайтах, які незаконно поширюють захищені авторським правом фільми й інші твори, даючи змогу завантажувати фрагментовані файли від багатьох користувачів одночасно, тож влада не може просто закрити якесь одне джерело. У злитих російських базах були паспортні дані, адреси прописок, дані про власників автомобілів, часто згруповані по містах. Інформація рідко виявляється актуальною. Можна знайти щось одне за 2012 рік, інше — за 2014-й. Початково бази даних продавалися на законних підставах, призначені для російських корпорацій, які хотіли перевірити кандидатів на вакансії. Також їх купували злочинці, щоб дізнатись адреси жертв. Коли база застарівала, то опинялася на російських торентах. Ми в Bellingcat завантажили все, що тільки могли. На момент розслідування справи Скрипалів назбирався архів на сто гігабайтів — десь тисяча окремих баз даних.

Серед них були злиті бази з документацією російських авіарейсів, зокрема з реєстраційними даними всіх пасажирів. Однак даних за березень 2018 року, коли «Пєтров» і «Боширов» літали з Москви до Лондона, у нас не було. У російському інтернеті також діє чорний ринок персональних даних — можна зробити запит на потрібну інформацію. Такий крок означав би, що ми виходимо за межі методів Bellingcat. Ми віддаємо перевагу відкритим джерелам, і зазвичай їх достатньо. Раніше ми оголошували спільнокошт, щоб купити супутниковий знімок для розслідування справи МН17: тоді ми придбали зображення в законного власника і виклали в загальний доступ. Однак джерело даних про авіапасажирів аж ніяк не могло бути офіційним. Ми стояли