Читати книгу - "Виправний день"

Талбот замовк. Його погляд затримався на комп’ютері у Волтера на колінах. Очевидно, що дискусія завершилася, а тоді він оголосив:

Вихід на пенсію працівників усіх державних служб, окрім поліції та армії, припинено до надходження особливих вказівок.

І, сповнений віри, досі не усвідомлюючи, куди все це веде, Волтер покірно набрав ці слова. На думку Талбота, клерки і бюрократи всього світу обміняли свою нестабільну молодість на безпеку й порядок, і тепер це все, що у них залишиться. Їм уже надто пізно кидатися кудись на Тоскану і бавитися в життя художників. Їм уже надто пізно ставати кимсь, ким вони не є.

Перериваючи свою лекцію, Талбот запитав:

— Ти не читав «Бувара і Пекюше» Флобера?

У цьому романі двоє клерків отримують у спадщину багатство і покидають свої роботи, щоб займатися мистецтвом і літературою. Згодом вони усвідомлюють, що в них немає таланту проводити вільний час. І врешті-решт вони повертаються до своїх нудних, стабільних, структурованих життів клерків. Бебі-бумерам доведеться прийняти схожу долю. У новому режимі їм доведеться працювати і підтримувати покоління міленіалів, доки цілком нова система не стане на своє місце.

Ошелешений Джамал блукав кімнатами свого нового будинку. Його пітбуль Стрибун підскакував на кілька кроків попереду, обнюхуючи за кріслом, шкрябаючи двері шафи, ніби щоб витурити якихось тваринок, що могли б там ховатися. Кожна кімната переростала в більшу, стіни були обвішані портретами білих людей, обставлені камінами і полицями, тісно набитими книжками. Яскраве сонячне світло заливало великі чисті вікна і білу фарбу. Він вибрав будинок із довгого списку зданого майна. Із фотографій, виставлених в Інтернеті. Сьогодні — перший день у його житті, коли він не живе під дахом своєї матусі.

Картини, що дивилися з висоти, — це родовід старого світу. Чванливі обличчя високих і могутніх небіжчиків. Картини можуть піти геть. Книжки він збереже. З настанням Виправного дня Джамал насправді хотів писати, стати автором, який зможе своїм обережним і рівним потоком слів укладати світ символів і образів людям у голови. Так, як це вже зробив Талбот. Як Талбот озвучив цю ідею:

Жоден чоловік не дорослий, доки живі його батьки. Доки вони не помруть, він просто спектакль, який або їх тішить, або карає.

Надто довгий час білі грають роль грізних батьків для темношкірих.

Ще довше гетеросексуали поводяться, як батьки присоромлених гомосексуалів.

Джамалові здавалося, що від нього завжди очікували, що він відступить, вічно підкорятиметься, піддасться. Він завжди грав роль сумирного хорошого хлопця, бо єдина інша роль — це бути бандитом. Усе, що він раніше робив, мало на меті тішити людей. Убивати людей було не ідеальним варіантом, та це вперше він робив щось, не намагаючись змусити всіх його любити. Загалом це було дивне відчуття — дивне, не погане, — бо він не намагався догоджати цим людям. Було приємно просто розстрілювати їх, не турбуючись, робить це їх щасливими чи ні. Таке звільнення тішило Джамала.

Спротив здавався малоймовірним. Знехтувані люди завжди зверталися по допомогу до церкви, їхня кількість розросталася, доки не з’являвся лідер, який брався пустити їхню силу в організоване русло. Цього разу відкинуті історією, позбавлені права голосу вже давно насміхалися з ідеї Бога. Їхніми церквами були коледжі та урядові установи, а сьогодні їхні священики лежать у братських могилах. Нове селянство, можливо, має вчені ступені й силу-силенну здобутків, та в них не залишилося церков, де вони могли б знайти притулок і розраду.

Розумніші чоловіки, можливо, існують. Сильніші чоловіки. Але саме Джамал натиснув на гачок, щоб вони працювали на нього.

Ким би не були власники цього будинку, вони давно переселилися на відповідну територію. Порожнем поїхали, скидалося на те. Залишили меблі, навіть одяг і взуття в шафах. Не те щоб це мало значення. Відсьогодні й надалі це буде його будинок, його земля, його ферма. Джамалова мама оселилась у будинку в місті, гарнішому, ніж вона коли-небудь мала, але не настільки гарному, як це місце. Три поверхи, судячи з усього, грецькі колони перед будинком, відтак єдиним підхожим словом здається «величний». Такий, який він собі завжди й уявляв. Джамал відчинив двері, за якими побачив ще більше кімнат, ще більше дверей і сходів. За одними дверима він знайшов кухню. Жінка віку його матері стояла біля плити. Вбрана в давню уніформу, просту сіру сукню з жовтим фартухом зверху. Сіточка на голові міцно тримала волосся.

— Перепрошую, — сказав він.

Можливо, сталася плутанина. Вона також темношкіра. Можливо, веб-сайт помилково передав майно двом сторонам. Джамалів статус у роду давав йому високе становище, та він не тішився думкою, щоб вигнати людину з будинку, який вона почала вважати домом.

— Я тут живу, — озвалася вона. Звук кипіння. — Я і моя сім’я наглядаємо тут за всім.

Стрибун попростував повз Джамала і вперся мордою в товсті ноги жінки.

Коли він нічого не відповів, жінка запитала:

— Ви новий власник? — Говорячи, вона не відривала погляду від каструлі, ніби, що б там не готувалось, жінка ненавидить його і журиться з цього приводу.

Він випустив подих, який і не помітив, що затамував. Навіть кухня за її спиною здавалася дивовижею: всілякі ручки і шухлядки, звислі каструлі, мідні вмивальники і пристрої, й усе це — його. Минуть місяці, а можливо, й роки, доки він звикне до цього місця. З полегшенням він подумав, що не житиме тут сам. Стрибун облишив жінку і пішов нюхати й шкрябати вузькі двері з латунною ручкою. Пес заскавчав й принюхався до замкової щілини.

Жінка прослідкувала за поглядом Джамала, спрямованим на двері.

— Вони замкнені, — сказала вона. — Замкнені, відколи ми загубили ключ.

Пес продовжив обнюхувати шпарину під дверима. Лапа шкрябала дерев’яну підлогу.

— Мабуть, мишей зачув, — припустила жінка. Вона обернулася до своєї каструлі на плиті. — За тими сходами лише горище. — Вона наче монотонно наспівувала легким, як пір’їнка, голосом, коли говорила: — Так-так, лише порожнє старе горище.

Джамал підійшов і взяв собаку за ошийник, відтягуючи Стрибуна від замкнених дверей.

— Щось я зовсім неввічливий, — сказав він і подав їй вільну руку. — Мене звуть Джамал Спайсер.

Вона замислилася, звівши одну брову й розглядаючи його згори вниз, повільно, ніби вперше. Плечі звисли, вона похитала головою, ніби придивляючись.

— Це не вас по телевізору показували?

Мала на увазі, що він із першого роду. Державні ЗМІ показували невеличкі біографії, щоб ознайомити людей із системою чоловіків, які тепер керуватимуть новою країною, Чорнотопією. Кожен чоловік з його племені зачитував уголос уривки з книги Талбота, і ці читання крутили цілодобово. Бачити себе по телевізору Джамалові було неприємно,