Читати книгу - "Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський"

Поїхав до Родакового, зайшов в контору, питаю відносно роботи. Відповідають, що робота є, але будуть своїх старших рахівників висувати.

Вертати додому - п'ятака не вистачає на квиток. Почало темніти. Надворі серпень. Дивлюсь - з боку залізничного полотна овес, лобогрійкою скошений, купками лежить. Звернув на стерню, поміж купками пройшов із півкілометра, облюбував одну, розгорнув середину, ліг і лежу. Ніч зоряна, повітря лагідне, тепле... Так і заснув.

Удосвіта, ще тільки сіріло, я встав і помандрував далі. Пройшовши десь із 5 кілометрів, я опинився в Алчевську. Діждався, поки відчиняться магазини, взяв пачку махорки та сірників, після чого, здається, ще скількись там копійок залишилось. Чекаю, поки установи повідчиняються та розпочнеться робочий день. Врешті, трест «Доннархарч» відкрився, зійшлись співробітники, робота закипіла клацають рахівниці, стукотять машинки, дирчать арифмометри, шурхотить папір.

З'явився до головбуха, питаю щодо роботи; він мені каже: «Робота на периферії є. Ось прийде інструктор, він з вами побалакає, і все буде гаразд». Діждався інструктора, пред'явив йому документи, він мені задав кілька питань, я відповів, після чого на заяві, мною підготовленій, лягла резолюція: «Оформить бухгалтером в столовую № 5». Питаю: «Де ж та їдальня № 5, в яку ви мене посилаєте?» Вийшла з кадрів працівниця на веранду і показала рукою: «Ото в ту сторону і є парткомуна, їдальня там». Вийшов я за селище в степ, зустрічаю перехожих і їх питаю, а чи, бува, вони не знають, де тут парткомуна, їдальня № 5. Мені і відповідають: «Оце, скільки бачиш, кругом парткомуна, а де їдальня, то й не знаємо».

Нарешті, попадаю на товарну станцію, куди з усіх довколишніх шахт дороги сходяться; зветься вона «Овраги». Спитав в одного, другого - і тут не знають, але натрапив на стрілочника, а той і каже: «Мабуть, їдальня номер п'ять та буде на шахті номер п'ять. Оце вітка на неї». Зайшов у станційне приміщення і пишу додому дружині листівку: «Здрастуй, дорога, на роботу влаштувався», вкинув листівку до поштової скриньки й попрямував на шахту № 5.

Знайшов їдальню - будинок нічогенький, двоповерховий. Завідуючий наказав погодувати мене обідом - уже я як удома; пообідавши, взявся до роботи. Доручили мені на вихідний скалькулювати страви, виписати фактуру на видачу із складу і т. і. Спитав відносно квартири - нема і не буде. Треба знімати в когось квартиру.

(На цьому закінчується перша частина спогадів. З деяких авторських паміток видно, що Дмитро Захарович мав намір далі написати про ліквідацію бази № 7, на якій він працював, і про повернення з Донбасу до Михайлівки, але з якихось причин не написав. - Упор.).