Читати книгу - "Потраплянка № 13 або 12 наречених для принца Ендрю, Катріна Страж"

- Так, і разом із Ендрю живе в Тревонії. Твоя подруга вагітна.

- Я рада за них, передавай мої вітання та щирі побажання щастя.

- Обов’язково. А зараз я змушений попрощатись із тобою, Ніко.

- Ми вже ніколи не побачимось? – запитала я, хоча вже знала, якою буде відповідь.

- Ні, - тихо відповів Доріан, - але ти назавжди залишишся в моєму серці, моя прекрасна потраплянко.

- І я завжди пам’ятатиму про тебе, Доріане ін-Грей.

*****

Свідомість поверталась до мене повільно, а заразом із нею слабкість. Я лежала на лікарняному ліжку. Потроху накочувались звуки: ось я чую, як тихо пищіть медичний апарат, а ще десь за стіною тихо лунає якась пісня. Краєчком ока поряд із собою вловлюю щось червоне. Голова ватяна. Хочеться пити.

- Нарешті ти отямилась, дитинко, - медсестра, жіночка похилого віку, схиляється наді мною, щоб поправити подушку, - зараз покличу лікаря.

- Скільки людей вижило?, - голос хрипить, наче нерідний.

Медсестра відводить очі, я розумію, що відповідь мене не потішить. Ну, доля принаймні однієї людини мені відома. Прощавай, Ритко.

- Зараз прийде лікар, - говорить жінка, прямуючи до виходу з палати.

Насилу повернувши голову, бачу на тумбочці букет свіжих троянд.

- Хто приніс квіти?

- Так рятівник твій і приніс, - на обличчі жінки розквітає посмішка, - ДСНСник, котрий тебе з-під завалів дістав. Майже щодня приходить із квітами.

*****

Незабаром прийшов лікар та оглянув мене. Сказав, що найменше тиждень проведу в лікарні. Після огляду, я знову занурилась у сон, цього разу тихий та спокійний. А наступного дня медсестра впустила до мене відвідувача.

Він стояв із букетом квітів та посміхався, а я пожирала очима знайому атлетичну фігуру, чорні очі, густе чорне з попелястим відтінком волосся, чіткий малюнок губ та вольове підборіддя. Це був рідний мені герцог ін-Грей, і водночас не він.

- Доріан, - вражено прошепотіла я.

- Навіть гадки не мав, що любов моєї мами до творчості Оскара Вайлда виявиться настільки явною, - промовив відвідувач. – Як ви здогадались? Ви часом не чаклунка? – додав він та посміхнувся.

- Ага, магією блискавок володію, - лише й прошепотіла я у відповідь, - не злякаєшся?

- Навпаки, - Доріан сів на стілець поряд з моїм ліжком, - дуже корисні навички під час віялових відключень.

- Дякую, що врятував, - нарешті відклякла я й спромоглась сказати бодай щось нормальне.

Замість відповіді він просто дивився на мене й ніжно посміхався.

Ось і закінчилась історія потраплянки. Дякую, що приділили час пригодам Ніки))) 

Кінець