Читати книгу - "Потраплянка № 13 або 12 наречених для принца Ендрю, Катріна Страж"

- Нічого особистого, дівчино, але твоє тіло послугує для благої цілі.

- Яке йшло, таку й знайшло, - презирливо скривилась я у відповідь. Тепер зрозуміло, що чаклун знайшов пару під стать собі, і носиться із нею, як з писаною торбою.

Гул створеного енергетичного поля викликав у мене напад мігрені, а карколомно швидкі оберти перстня, від якого я чомусь не могла відвести погляд - запаморочення. Можливо тому у викривленому просторі я бачила не лише сполохи, а й якісь картинки. Одного разу, лише на мить, промайнув знайомий краєвид, наче з рідного вікна. Або я божеволію, або ці викривлення пронизають не лише цей вимір.

Раптом я почула тихий стогін з сусіднього жертовника. То отямилась Ритка.

- Ніко, де ми? – насилу прошепотіла подруга.

- В башті, наче зараз помирати будемо, - саркастично відповіла я.

Марго перевела погляд на застиглого Ендрю, вона намагалась покликати його, але принц не подавав ознак життя. Він так і стояв неподалік від Рити, міцно стискаючи у руці кинджал й втупившись застиглим поглядом у якусь одну точку.

Не знаю чому, але те, що подруга отямилась, надало мені сил. Я вирішила, що перед смертю обов’язково споганю триклятому чаклунові присмак перемоги.

В якийсь момент радник замовк. Він узяв зі стійки ритуальний кинджал та наблизився до мене.

- Дарую тобі цей «сосуд», кохана, - промовив чаклун та замахнувся, цілячись точно у моє серце.

Зібравши останні сили, я підступно посміхнулась та випустила блискавку, вдаривши точно у перстень. У вухах стояв відчайдушний жіночий крик, якому вторило моторошне чоловіче волання. Прикраса розлетілась на уламки, не залишаючи Діані ані найменшого шансу на втілення, а одночасно із цим пролунав вибух. У мене заклало вуха, а вибухова хвиля буквально знесла з вівтаря, руйнуючи жертовники, та ховаючи під ними усіх присутніх.

Наче крізь сон, у затуманеній свідомості, я побачила, як наді мною схилився Доріан. Він щось сказав та підхопив мене на руки. Куди він несе мою тушку? А що це за коло? Портал?

- Не хвилюйся за подругу, - лунав, як крізь вату, голос Доріана, - вона залишиться тут, а ти належиш до іншого світу. Прощавай, Ніко!

*****

- Докторе, пацієнтка із тринадцятої палати нарешті отямилась, - почула я чийсь жіночий голос і знову впала у забуття.

*****

Ми з Доріаном прогулювались садом, йшли саме до того місця, де вперше побачились.

- Цікаве місце для зустрічі, - гмикнула я, міцно притискаючись до чоловіка, - такі спогади навіює.

- Воно стало моїм улюбленим, - лагідно посміхнувся Доріан, - ходімо, щось тобі покажу.

В самому центрі пам’ятної галявини я побачила красиву мармурову статую. Скульптор зобразив жінку у непритаманному для цього світу одязі, з блискавками, що зривались з пальців здійнятої до гори правої руки.

- Ух ти, - не втрималась я, - вона наче моя точна копія.

- Так, - погодився Доріан, - але мармур настільки насиченого фіолетового кольору не знайшли. Хоча повір, шукали ретельно на всьому Дріланді. Тому довелось трохи виправити ситуацію за допомогою чарів. До цієї статуї доклали руку усі королівства, бажаючи вшанувати Ніку Останню.

- Розкажи, що сталось після вибуху, а то я нічого не пам’ятаю, лише якісь уривки спливають.

- Ти й не можеш цього пам’ятати, Ніко. Коли ти зруйнувала перстень, вивільнена з нього магія повернулась до своїх носіїв. Але залишкова сила змішалась із викривленим простором, утворивши портал до твого світу. Я скористався нагодою і відправив тебе до дому, хоча шалено бажав, щоб ти залишилась. Але я знав, що ти не змогла б спокійно жити в нашому світі, не була б стовідсотково щасливою, як би я не кохав тебе.

- То я дома?

- Так. А зараз я прийшов до тебе через сон. Все ж, напрацьовки Рендала стали в нагоді.

- То ми подолали цього божевільного?

- Плани Чорного чаклуна не здійснились, і в його краху є левова частка твоєї заслуги. Рендал та Діана померли, на цей раз остаточно.

- А що із заколотом? – спитала я.

- Хоча й з величезними зусиллями, але ми запобігли війні. Король Мейдар ІІІ зрікся престолу, Ендрю теж не побажав приймати владу.

- А хто ж зараз володарює в Тревонії? – здивувалась я, а потім уважно придивилась до Доріана.

- Та невже?! – не повірила я.

- Так, - посмішка тепер вже короля не здалася мені радісною, - я цього не бажав, але зіграв не останню роль у викритті заколоту та подальшому примиренні королівств, тому мене обрали наступним правителем.

- О, то скоро на тебе чекатиме тижневе свято, - розсміялась я.

- Відбір припинив своє існування, - промовив Доріан, - останні події показали, що безглуздо покладатися на тижневе свято, як на традицію єдності та стримуючий фактор. Крім того, тепер портали точно ніхто не відкриє.

- То ми були останніми потраплянками, - зрозуміла я, а потім запитала те, на що одночасно хотіла та боялась почути відповідь, - Марго вижила?