Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

23

— Що ти тут робиш? — в кімнаті надто неочікувано з'явився Андрій.

— Я... ти... Ти тут... — я швидко витерла сльози, які вже пів години беззупинно текли по моєму обличчі після прочитаного листа.

— Що таке? — чоловік нахмурився, — з тобою все добре? Ти зблідла.

— Я просто…трохи втомилась, — рука міцніше стисла папір, — ця відпустка видалась жахливою.

— Ну чому ж, — він широко посміхнувся і підійшов ближче, — ти вийшла заміж, хіба ж це погано. А що це в тебе таке?

— Нічого, — я істерично почала складати лист та запихати його в конверт, — просто невелике послання. Від бабусі...

— Це через це ти така дивна? — Андрій підняв одну брову та сів поряд, — що ж там вона могла тобі такого написати...

— Це особисте, — я намагалась дивитись на нього спокійно, — не хочу взагалі вже про це говорити.

— Правильно. Зрештою... я прийшов сюди не за розмовами.

Рука Андрія лягла на моє стегно і він почав повільно погладжувати його, наче несвідомо піднімаючись вище. І начебто я б мала негайно це припинити, але мій розум був абсолютно зайнятий. Листом від бабусі та тим про що там було написано. Всі думки знову заполонив лише Арсен. Кожен наш момент разом... Починаючи з тієї ситуації, коли я розлила на його куртку каву до тієї нашої особливої ночі. Я зауважила, що почали тремтіти руки. І я ніби відчувала на собі всі його дотики. Тільки насправді все це було дотиками Андрія. Він вже повністю обіймав мене, цілував в шию і міцно стискав рукою моє стегно. Все це було так по-власницьки, дещо грубо, наче я була його абсолютною власністю. І я досить довго перебувала у своєму трансі і напір чоловіка ставав сильнішим, проте я моментально прокинулась від ступору, як тільки його губи торкнулися моїх.

— Що ти робиш? — я різко зупинила його рукою, грубо вдаривши в груди.

— Що? — він на мить примружив очі, наче не розумів, що взагалі відбувається.

— Як ти смієш мене чіпати, — я відштовхнула його від себе та підвелась на ноги.

— Ти динамиш мене? — намагаючись приховати роздратування, сказав Андрій.

— Хіба я тобі щось обіцяла? — я фиркнула, — останній наш раз був достатньо жахливим, щоб я зрозуміла, що більше не хочу мати з тобою ніяких зв'язків.

— І тим не менш, я зараз тут, — він схрестив руки на грудях, — поряд з тобою, в твоїй кімнаті. Ми якби одружені. Хіба це не привід спробувати ще раз... Може, щось вже змінилося...

Андрій підійшов до мене та провів пальцями по руці. Я не хотіла бути надто агресивною, щоб не викликати ніяких підозр, адже і так він дивився на мене якось дивно. Проте кожен його дотик відкливався в мені мало не приступом нудоти. Я намагалась терпіти, але коли Андрій знову торкнувся моєї шиї, то вже не витримала і ледь не оскаженіло вхопила його руку.

 — Досить мене чіпати, — я прошипіла крізь зуби, — я ж сказала, що в нас більше ніколи нічого не буде. Ти для мене ніхто. І зараз так само. Я просто використала тебе, ясно? Щоб отримати свій спадок. І у мене все вийшло. Ти просто інструмент для досягнення моїх цілей. Думаєш, я хоч колись цінувала тебе? Ніколи! Просто постійно використовувала. То ж зараз взагалі не розумію, з якого це дива ти вирішив, що можеш поводитись так і вважати себе моїм чоловіком. Ти ганчірка, Андрію. І завжди нею був.

Я відкинула його руку, яку досі нещадно стискала і вийшла геть з кімнати. Мені не вдалося вигадати нічого кращого, як просто зібратися та піти геть з того дому. На вулиці було якось надто холодно, мабуть найбільш морозяний вечір за весь час, що я тут була. То ж сильніше обв'язавши шарф навколо шиї я просто йшла куди вели ноги. І не дивно, що забрела я саме на центральну площу. Йшла повз те місце, де були ті неймовірні пончики, але зараз я й близько не хотіла їх їсти. Ноги вели мене далі і вже за якийсь час я опинилась бія ковзанки. Теплі спогади відразу заполонили голову і я навіть зрозуміла, що точно вже не боюся ставати на ковзани. Підійшовши ближче, твердо вирішила, що хочу покататись і на щастя, не було поки що черги. Та мої очі повернулись на лід і там та я побачила надто знайому фігуру, занадто знайомі рухи. Але от чого я точно не очікувала побачити, так це те, що Арсен буде одягнений в ту куртку, яку я залила кавою. Він казав, що вона зіпсована, але наче з курткою все було в порядку. Та коли він під'їхав ближче та опинився під ліхтарем, то я чітко бачила темну пляму на світлій тканині. Якщо не знати про це, то можна подумати, що то має бути такий дизайн. Але ж ми обоє знаємо правду. Чоловік катався на ковзанах так, наче робив це востаннє. З такими різкими рухами, швидкістю і з абсолютно пригніченим, проте зосередженим обличчям. Він помітно виділявся на фоні реши людей, що теж вийшли на лід, то ж багато поглядів точно було приковано до нього. Я підійшла ближче, ставши поряд з невеликою компанією, щоб в разі чого заховаися, якщо раптом Арсен побачить мене
Серце щемило так сильно, ніби хтось безжально встромляв у нього голки кожен раз, коли я бачила погляд Арсена. Я щоразу в голові поверталась до тієї нашої останньої розмови. Як ми обоє намагались зробити боляче одне одному. І намагались довести іншому, що саме кожному з нас зробили більш боляче. Жахлива ситуація, яка закінчилась не менш жахливо. А також я постійно думала про той бабусин лист. Вона вважала, що ми повинні бути ідеальною парою. Якби ти ж знала, бабусю...

— Невже це ти? — поряд почувся знайомий жіночий голос, проте я не відразу повернула голову вбік.

— Що... а, це...

— Що ти тут робиш? — колишня Арсена зневажливо оглядала мене з голови до ніг і за це хотілось їй врізати.

— Прийшла кататись на ковзанах, хіба це не очевидно? — я підійшла трохи ближче до неї, скривившись.

— Кататись чи спостерігати за Арсеном? — дівчина пирснула сміхом.

— Чого тобі від мене треба?

— Я знала, що ваші стосунки це не серйозно. І він захопився тобою просто черз нудьгу без мене. Але я не злюся...

— А з чого ти вирішила, що наші стосунки закінчились? — я схрестила руки на грудях.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍