Читати книгу - "Адвокат диявола"

лягла, ти прокинувся, і ми…

— Що?

— Оце так коханець. Я думала, що ти чудовий, я думала, що цей раз — один з найкращих, а ти весь цей час був такий п’яний, що не розумів, що робиш? Ти зовсім цього не пам’ятаєш?

— Ми кохалися? — Він зважив її слова та свої думки. — Тоді це був лише сон. — Він засміявся від полегшення й повторив: — Це був лише сон.

— Що лише сон?

— Та нічого. Я… ох, Міріам, вибач. Мабуть, я просто не усвідомлював, як багато випив. Решту вечірки я пропустив?

— То пусте. Насправді цього ніхто не помітив. Як я вже казала, хлопці добре тоді повелися.

— А містер Мільтон?

— Жодних проблем. Ти йому справді подобаєшся. Я чудово провела час, особливо опісля, пам’ятаєш ти це чи ні. Можливо, тобі слід частіше напиватися, — додала вона.

Він ненадовго замислився. Не запам’ятати сексу?

— Я добре кохався?

— Можу сказати одне: ти торкався мене там, де мене ще не торкалися ніколи. Ти наче…

— Що?

Він побачив, як вона зашарілася, думаючи про це.

— Давай, скажи мені.

— Наче зростав і зростав у мені, аж доки я наповнилася тобою. Якщо ми не зробили дитину сьогодні вночі, то я не знаю, коли ми її зробимо. — Вона нахилилась і м’яко поцілувала його в губи. — Вибач, якщо я трохи здичавіла, — прошепотіла вона.

З її грудей спала ковдра.

— Здичавіла?

— І надто глибоко вгородила в тебе нігті. Я знаю, що подряпала тебе, але то ціна пристрасті. — Вона поцілувала його ще раз, просунувши язика йому до рота й мало не заткнувши його. — Ніколи цього не забуду, — прошепотіла вона після поцілунку. — Навіть якщо ти вже забув.

— Ну, я… я ніколи так не напивався, щоб забути, де я і що зробив, а тим паче щоб забути, як я кохався. Вибач. Але я тобі це відшкодую.

— Дуже на це сподіваюся, — прошепотіла вона, а тоді лягла назад.

Вона всміхнулася йому, і до нього повернулись óбрази того, що запам’яталося зі сну. Він замотав головою, проганяючи їх.

— Що таке?

— Нічого, просто легке запаморочення. Гадаю, мені варто піти хлюпнути собі на обличчя холодної води. Ох, оце так ніч.

Він зіскочив із ліжка й пішов до санвузла. Поглянувши на себе у дзеркало, він побачив, що очі в нього трохи налилися кров’ю. Він хлюпнув трохи холодної води на обличчя, а тоді відлив. Перш ніж піти, розвернувся й поглянув у дзеркало на свої оголені сідниці. На них не було жодного знаку.

«Подряпала мене? — знизав він плечима. — Вона, мабуть, так збудилася, що подумала, ніби мене подряпала. О, гаразд, дякувати Богові, що я бачив звичайнісінький кошмарний сон. Щоправда, кепсько, що сексом я не насолодився. Судячи з того, як вона про нього розповідала, — думав він, — я, швидше за все, був чудовим».

Кевін стиха засміявся й повернувся до ліжка. Міріам обняла його, і вони покохались, але опісля вона явно залишилася розчарованою.

— Що таке? У мене вийшло гірше, ніж раніше?

— Ти, мабуть, стомився, — відповіла вона. — Вийшло добре, — додала вона, коли на його обличчі відобразилося невдоволення, — але не так, як раніше. Не сумніваюся, що в тебе знову так вийде.

— Ну, я більше не збираюся так напиватися. Зуб даю.

Вона з підозрою глянула на нього.

— Коли ти пішов з вечірки до кабінету?

— Ти грала на роялі… прекрасно грала. Я ніколи не чув, щоб ти так грала, Міріам. А ще цей твір. Коли ти вивчила новий твір?

— Це не був новий твір, Кевіне. Я часто його грала.

— Та невже? Кумедно, цього я теж не пам’ятаю, — відповів він, захитавши головою.

— Можливо, тобі частково випалило пам’ять шампанським, — саркастично зауважила вона.

— Вибач. Я просто… Мабуть, я просто ляжу спати.

— Добра ідея, Кеве.

Вона перевернулася.

Він ліг і замислився над цим. Як можна не запам’ятати щось таке драматичне й захопливе, як пристрасна фізична близькість? Це безглуздо.

«Мій кошмар теж був безглуздим», — подумав він. Поки що все це здавалося взаємовиключним. Він заплющив очі й за кілька секунд заснув.

Уранці йому зателефонували Тед і Дейв, аби запитати, як у нього справи. Пол навіть зайшов із ним побачитися.

— Гадаю, мені слід вам подякувати, — сказав Кевін, — але я нічого з цього не пам’ятаю.

— Що ж, ти справді більше спав, аніж був при тямі, коли ми тебе привели… точніше, принесли, — він підморгнув Міріам. — Ти прекрасно грала, Міріам.

— Дякую, — відповіла вона і глянула на Кевіна з таким самовдоволенням, що в нього піднялися брови.

Решта вихідних минула чудово. У суботу Дейв і Тед, Норма і Джин та вони з Міріам поїхали на денну виставу на Бродвеї. Завдяки зв’язкам містера Мільтона з театром їм дісталися дуже популярні квитки в перший ряд. Пол відпросився, сказавши, що хоче знову відвезти Гелен до лікаря. Він сказав, що спробує повечеряти з ними опісля, але так і не приїхав. Згодом він розповів, що Гелен не бажала нікуди їхати, а йому не хотілося лишати її саму.

У неділю вони гуртом пішли до пентхаузу подивитися футбольний матч. Пол долучився до них, але Гелен залишилася відпочивати в їхній квартирі. Він сказав, що вона почала приймати новіші, сильніші ліки.

— Мені довелося найняти їй доглядальницю, — сказав він їм. — На щастя, виявилася вільною нянька, що колись працювала на Річарда Джаффі, місіс Лонгчемп, тож якщо ви побачите її тут, то знатимете, що вона робить. Якщо невдовзі не станеться жодних покращень, — сказав він усім, — мені доведеться відправити її до стаціонару.

— Ви вчините найкраще для неї, Поле, — запевнив його містер Мільтон, а тоді відвів його для розмови.

Норма та Джин принесли гарячого попкорну з маслом, який приготували на кухні в містера Мільтона, і всі знову зосередилися на матчі.

Наступний тиждень на фірмі був дуже жвавим. Пóлова справа дійшла до суду, а Дейв із Тедом обрали нових клієнтів. Дейв захищав сина одного лікаря, який нібито цупив наркотичні речовини в батька і продавав їх в універі. Тед займався банальним проникненням до чужого житла; свого клієнта, хатнього злодія, він уже захищав раніше і домігся виправдання. Він казав, що найкращий