Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–А зараз, вона що? У комі? – запитала Аджаала.

–Схоже на те. Сила елементаля не відступила. Але заснула, приспавши й тіло.

–Не могла Деметрія з'явитися раніше?! – роздратовано запитав Пітер. – Ми стількох втратили, а вона розкидала їх за сорок хвилин.

–Вона не могла зв'язатися з Ельгою. – пояснив Еймарк.– Століття практики приховування розуму і душі дали свої плоди, звернутися до неї важко, вона тримає себе під заслонами. Сила мортленів важка, її не можна дати магу від народження, він має сам обрати свій шлях. Деметрія знала, що саме Ельга стане рятівником, однак їй потрібно було пройти всі втрати на своєму шляху, щоб стати тією, ким вона стала. Сила Абрахама сочилася через кожного в клані, але найбільше його дух знайшов відгук у душі Ельги. Деметрія передала силу вже в розпалі бою.

–І як її повернути? – запитала Ебіґейл, гладячи Ельгу по щоці.

–Я не знаю.– хитав головою Еймарк.– Вона не піддається взаємодії.

–А що як... – почала Калерія, – Як ви повернули мені юність?

–Створили тобі цикл.– відповів Ельгорт.

–Так, але як?

–Кровна магія.– відповів Пітер, не розуміючи суті питання сестри.

–Ми кровні не всі. А вас трьох може бути замало для пробудження такої сили, як у неї. – відповів Ейдан.

–А якщо ми всі поділимося частинками сили? – запитала Дженніфер. – Ельга говорила, що для неї ми всі одна сім'я. Її сім'я. Адже вона згуртувала нас у різні моменти життя.

–Так і є.–кивнула Хелена.

–Це правда так.– погодилася Старла.

–Що будемо робити? – запитала Анабелль.

–Зосередити силу в руках, уявити її, як кулю, що світиться, і передати Ельзі.– пояснив Еймарк.

–Так, давайте починати, вона ж гине! – кричала Дженніфер.

–Я почну.– сказав Ельгорт.– Повернися до нас, Ельго.

У його долоні засвітилася вогняна куля, і він помістив руку на її ключиці. Поцілувавши сестру в лоб, Ельгорт відчув, як сльози підкочують до очей. Куля увійшла в її шкіру, і Ельга здригнулася.

Ейдан доклав руки до її скронь.

–Ну ж бо, кохана, не змушуй мене чекати...– його пальці засвітилися і він притулився губами до неї.

Калерія і Пітер проробили те саме, торкаючись двох рук Ельги. Галеон, Еймарк, Дженніфер, Старла, Аджаала, Олімпія, Джилана, Ебіґейл і багато інших, кожен віддав частинку своєї душі, торкаючись рукою до сплячої дівчини.

Найджел підійшов останнім. Він відчув, як сльози скочуються з його щік.

–Ти – мій друг.– прошепотів він, сівши біля неї.– Хоч і не завжди вірила в це. І ти потрібна нам.– він торкнувся її передпліччя, і куля світла проникла в її шкіру, підсвічуючи вени.– Я шукав тебе все життя, хрещена. Не покидай мене знову.

Галеон заплющив очі, погладивши сина по плечу.

Ельга затремтіла. Вона прокинулася знову в темряві, її тіло горіло.

–Де я? – запитала вона, відчуваючи, що голос звучить відлунням.

"Чому мені холодно?" – задумалася Ельга, дивлячись на червоні від морозу руки. Вона не відчувала холоду з самого дитинства, а тепер кожне її слово супроводжувалося парою, а тіло тремтіло від морозного повітря.

–Ти в царстві духів.– відповів знайомий жіночий голос. Ельга заплющила очі, усвідомлюючи, кого більше немає з ними.

Вона повернула голову. Делікатна фігурка, підсвічена золотим сяйвом, стояла біля неї, усміхнувшись.

–Що? Тобто ти... – Ельга осіклася.

–Загинула... – вона посміхнулася, погладивши її по обличчю.

–Ні... не може бути. Джіа...– вона відчула, як горло стиснуло від сліз, що підступають.

–Все добре, Ельга. – заспокоювала її королева Левів.

–Твій син...

–Він буде гордий дізнатися, як загинула його мама.– відповіла Джіа.

Ельга здригнулася, потік сили ніби випалював її зсередини.

–Що зі мною?

–Нагорі всі намагаються повернути тебе до життя.– знизала плечима вона.

–Я померла? – запитала Ельга.

–Ще ні. Твій дар і безсмертя ніби застигли, давши дорогу силі, якою ти вбила мортленів. І тепер твоя справжня суть не може повернутися до тіла. Вони намагаються їй допомогти, щоб ти прокинулася. У світі духів віддати частинку сили легше. Навіть не маги можуть зробити це. Для смертних це сила любові та вдячності.– вона посміхнулася, а потім підняла долоню і палаюча куля з'явилася на ній.

–Живи, Ельго.– вона доторкнулася рукою до її плеча.

–Але... як? Як жити, якщо вас немає?

Джіа зникла, Ельга знову опинилася в темряві, схлипуючи, вона тремтіла, відчуваючи вагу втрати й горя.

–Ми воювали за те, щоб більше нікому й ніколи воювати не доводилося... – відгукнувся інший голос.

Ельга підбігла до іншої фігури, що виблискувала сонячним світлом, відчуваючи, як розпач бере над нею гору, вона провела руками по білявому волоссю.