Читати книгу - "Таємничий острів"

зодчим, між тим вона була витвором самої природи, що народила в надрах гранітного кряжа цю чудову Альгамбру[14].

Колоністи завмерли від замилування. Там, де вони думали знайти тісну печеру, перед ними виник чудовий чертог, і Наб зняв шапку, неначе опинився у храмі!

Хвилина мовчання змінилася гучними вигуками захвату. Під високим склепінням пролунали крики «ура» і, гучно відлунюючи, затихли десь у темних ходах.

— О друзі мої! — вигукнув Сайрес Сміт. — Ми впустимо світло, багато світла в надра цього гранітного валу; ліворуч влаштуємо кімнати, склади, майстерні, а ось у цьому чудовому гроті створимо робочий кабінет і музей.

— Як ми назвемо цю печеру? — запитав Герберт.

— Гранітний палац, — відповів Сайрес Сміт, і всі зустріли цю назву новими вигуками «ура».

Смолоскипи вже догоряли і, оскільки, потрібно було витратити ще чимало часу, аби вибратися підземним ходом на плато Круговиду, вирішили відкласти облаштування нового житла до наступного дня.

Перед поверненням Сайрес Сміт ще раз нахилився над темним колодязем, що прямовисно спускався до самого моря. Він уважно прислухався. З чорної глибини не долинало ні найменшого звуку, навіть віддаленого шуму хвиль, — але ж вони повинні були іноді хлюпатися в цьому провалі. Знову кинули туди палаючу смолисту гілку. На мить стінки колодязя освітилися, але, як першого разу, нічого підозрілого мандрівники там не побачили. Якщо яке-небудь морське чудовисько і застали зненацька несподіваним зникненням підземного потоку, воно, мабуть, втекло на дно океану, діставшись тим самим каналом, яким виливалася в море зайва вода з озера, поки їй не відкрили новий стік.

І все-таки Сайрес Сміт довго стояв біля провалу і, спрямувавши, погляд у його темне жерло, напружено прислухався, не кажучи ні слова.

Моряк підійшов до нього і, торкнувши його за плече, сказав:

— Містере Сміт…

— Ви чого, друже мій? — запитав інженер, немов оговтався від сну.

Смолоскипи ось-ось могли згаснути.

— Вирушаймо! — скомандував Сайрес Сміт.

Маленький загін попрощався з печерою і почав підніматися темним водостоком до берегів озера. Топ цього разу замикав процесію і, як це не дивно, час від часу все ще люто гарчав. Підйом був досить важкий. Колоністи вирішили перепочити кілька хвилин у верхньому гроті, який являв собою неначе майданчик на середині цих довгих сходів із гранітними сходинками. Потім усі знову продовжили видряпуватися нагору.

Незабаром на них війнуло свіжим вітерцем. На стінках каналу вже не блищали краплі води, — вона випарувалася. Зблякло світло палаючих смолоскипів. Смолоскип Наба востаннє спалахнув і згас. Треба було квапитися, щоб не йти у непроглядній пітьмі.

Мандрівники прискорили ходу, й близько четвертої години дня, коли згас останній смолоскип, який ніс Пенкроф, Сайрес Сміт і його супутники вже виходили з отвору водостоку.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ

План Сайреса Сміта. — Фасад Гранітного палацу. — Мотузкові сходи. — Мрії Пенкрофа. — Запашні трави. — Природний кролячий саж. — Водопровід для нового житла. — Краєвид із вікон Гранітного палацу

Наступного дня, 22 травня, почалося впорядковування нового житла, колоністам не терпілося швидше переселитися з Нетрів, притулку дуже незручного, до просторого сухого житла, схованого в гірському кряжі, не доступного ні хвилям морським, ні зливам небесним. Зовсім закидати Нетрі колоністи не збиралися. Сайрес Сміт планував улаштувати там майстерню.

Насамперед Сайрес Сміт постарався точно встановити, в який бік звернений фасад Гранітного палацу. Він поспішив на берег моря, до підніжжя гранітного валу, і оскільки кирка, загублена журналістом, безумовно, впала на берег, то, знайшовши її, можна було визначити, куди звернено отвір, пророблений у стіні печери.

Кирку Гедеон Спілет розшукав без зусиль, — вона встромилася в пісок саме під вікном, пробитим приблизно на висоті вісімдесятьох футів від берега. Скельні голуби вже влітали і вилітали через це віконце, начебто колоністи для них і відшукали Гранітний палац.

Інженер задумав розділити лівий бік печери на кілька кімнат і вітальню, пробити для них «по фасаду» п’ять вікон і двері. П’ять вікон! Пенкроф був цим дуже задоволений, але двері вважалися марною розкішшю, оскільки старий водостік являв собою влаштовані самою природою сходи, якими завжди легко буде проходити до Гранітного палацу.

— Друже мій, — зауважив Сайрес Сміт, — якщо нам запросто ходитиметься цими сходами, то й інші також легко зможуть потрапити до будинку. Я, навпаки, збираюся міцно-преміцно замурувати отвір водостоку і, якщо знадобиться, зовсім його сховати, а для цього звести греблю і підняти рівень води в озері.

— А як же ми будемо входити? — запитав моряк.

— По зовнішніх сходах, — відповів Сайрес Сміт. — Зробимо мотузкову драбину. Тільки-но піднімемось, заберемо її, і тоді вже нікому не залізти до нашого притулку.

— Та навіщо така обережність? — здивувався Пенкроф. — Звірі тут, здається, не дуже небезпечні. А тубільців на нашім острові немає.

— Ви цілком у цьому впевнені, Пенкрофе? — запитав Сайрес Сміт, дивлячись на нього.

— Ну, як сказати… Абсолютно бути упевненим не можна, поки не обстежимо весь острів, — відповів моряк.

— так, — підтвердив Сайрес Сміт, — ми поки що знаємо лише невелику частину острова. Але якщо в нас тут і немає ворогів, можуть наскочити непрохані гості з інших місць, — ці широти Тихого океану користуються лихою славою. Давайте-но вживати заходів проти можливих небезпек.

Докази Сайреса Сміта мали сенс, і Пенкроф без зайвих розмов приготувався виконати його розпорядження.

Отже, з одного боку печери, що уособлювала квартиру, випадало пробити по фасаду Гранітного палацу п’ять вікон і двері, а в чудовий грот, який вирішили перетворити на парадний зал, світло мало б проникати в достатній кількості через широкий отвір у передній стіні і круглі віконця. Фасад, що знаходився на висоті вісімдесятьох футів над берегом, був звернений на схід, і першими своїми променями сонце вітало Гранітний палац. Нове житло знаходилося в тій частині кряжа, яка тяглася від виступу біля ріки Віддяки і до циклопічного накопичення кам’яних брил, названого Пенкрофом Нетрями. Тому пориви лютого норд-осту зачіпали його лише мимохідь — захистом йому служив згаданий виступ кряжа. Втім, у чеканні тих днів, коли виготовлять рами, інженер мав намір закривати віконні отвори міцними віконницями, аби захистити житло від вітру і дощу, а при потребі навіть замаскувати.

Але в першу чергу необхідно, звичайно, пробити ці отвори, — їх ще не було. Довбати твердий граніт ломом було б дуже довго, а, як нам уже відомо, Сайрес Сміт любив діяти рішуче. У нього ще залишався нітрогліцерин, ця вибухова речовина принесла й тут велику користь. Інженер уміло локалізував його дію, і отвори в граніті вийшли саме в місцях, намічених ним. Потім киркою і ломом надали стрільчастої форми п’ятьом віконним прорізам «квартири», широкому вікну, слуховим вікнам і дверям, вирівняли