Читати книгу - "Таємничий острів"

краї цих пробоїн, які мали досить примхливі обриси, і через кілька днів завдяки ретельності мулярів Гранітний палац зі сходом сонця вже заливали потоки яскравого світла, що проникали в найтемніші його закутки.

За задумом Сайреса Сміта, «квартиру» випадало розділити на п’ять «кімнат» з видом на море: ліворуч — передпокій з прорубаними дверима, до яких передбачалося діставатися мотузковою драбиною, потім кухня завширшки тридцять футів, їдальня — сорок футів, спальня таких же розмірів, і, нарешті (за настійливою вимогою Пенкрофа), — кімната для друзів, суміжна з парадним залом.

«Кімнати» йшли в ряд, і «квартира» не займала всієї печери, — ще залишалося місце для коридору, що відокремлював її від довгого і просторого складу для інструментів, провіанту і різноманітних запасів. Усе, що флора і фауна острова могли дати для потреб колоністів, прекрасно зберігалося б тут, не псуючись від вогкості. Місця в складі вистачало, приміщення дозволяло все розкласти і розставити один по одному. Крім того, у розпорядженні господарів Гранітного палацу була ще маленька верхня печера, що могла служити коморою.

Отже, план виробили, — залишалося лише його втілити. Мінери знову стали мулярами, а потім вантажниками: виготовлені ними цеглини вони перенесли на берег і склали біля підніжжя Гранітного палацу.

Сайрес Сміт і його товариші усе ще діставалися до печери через колишній водостік. такий спосіб сполучення був дуже незручний: доводилося підніматися на плато Круговиду, обійшовши гранітну стіну лівим берегом ріки, потім спускатися підземним коридором на двісті футів униз, а на зворотному шляху підніматися по ньому. Тобто, дорога віднімала багато часу і дуже стомлювала. Сайрес Сміт вирішив, що баритися не варто і настав, час виготовити мотузкову драбину. Досить було мешканцям Гранітного палацу, піднявшись такими сходами, забрати її, — ніхто вже знизу не міг би проникнути до них.

Драбину виготовили з найбільшою старанністю, зсукавши мотузки з волокнистих рослин за допомогою дерев’яної «вертушки»; міцністю вони не поступалися товстому канату… Для поперечин узяли легкі й міцні дощечки, вирізані з червоного кедра; усе було зроблено вмілими руками Пенкрофа.

Зсукали з волокон рослин й інші мотузки та встановили біля дверей щось на зразок лебідки. Хоча це пристосування і виглядало досить грубо, воно дуже спростило перенесення будівельних матеріалів, і негайно почалися роботи всередині печери. Вапна запасли досить, цеглини лежали штабелями, готові до використання. Будівельники без особливих зусиль поставили дерев’яні, досить примітивні стійки для перегородок, і в дуже короткий термін «квартира» була розділена на кімнати й склад.

Через кілька днів завдяки ретельності мулярів Гранітний палац зі сходом сонця вже заливали потоки яскравого світла…

Під керівництвом Сайреса Сміта робота просувалася надзвичайно швидко; він і сам орудував то сокирою теслі, то кельмою муляра. Інженер Сміт знав, здається, будь-яке ремесло і завжди подавав приклад своїм тямущим і старанним товаришам; все вдавалося, трудилися дружно і навіть весело. Пенкроф, який працював і за мотузника, і за теслю, і за муляра, усіх умів розсмішити, усіх заражав своєю бадьорістю. Його віра в таланти Сайреса Сміта була непорушна, ніщо не могло б її похитнути. Він вважав, що інженер Сміт здатний провести з успіхом будь-яке починання. Як обновити зношений одяг і взуття (питання, безперечно, дуже важливе), чим освітлювати житло в довгі зимові вечори, як скористатися дарунками природи в родючій частині острова і перетворити дику рослинність на культурні насадження, — усе тепер здавалося Пенкрофу легким: Сайрес Сміт допоможе подолати будь-які труднощі, і свого часу колонія ні в чому не матиме нестачі. Пенкроф мріяв про канали, що полегшать перевезення добутих природних багатств острова, розробку каменоломень і шахт, машини для різних промислових виробів, цілу мережу залізниць, що покриє весь острів.

Інженер не розчаровував Пенкрофа, не висміював надмірних мріянь цієї славної людини. Він знав, яка заразлива впевненість; він навіть посміхався, слухаючи Пенкрофа, і нічого не говорив про тривогу, яку відчував часом, думаючи про майбутнє. Адже виникали побоювання, що в цій частині Тихого океану, далекій від морських шляхів, жоден корабель не прийде їм на допомогу. Вони могли розраховувати тільки на самих себе, тому що перебороти величезну відстань, що відокремлювала їхній острів навіть від найближчої землі, та ще пропливти її в саморобному убогому човні, виглядало би безсумнівно спробою зухвалою і більш ніж небезпечною.

Але, як говорив Пенкроф, колоністи острова Лінкольна були варті в сто разів більше, ніж усі колишні Робінзони, для яких кожна навіть мала удача здавалася просто чудом. Адже наші аеронавти мали знання, і як люди освічені, вони завжди вийдуть переможцями там, де на інших чекає животіння й неминуча загибель.

У облаштуванні житла вирізнявся Герберт. Розумний і дієвий юнак швидко усе схоплював і добре виконував. Сайрес Сміт з кожним днем усе більше до нього прив’язувався. Герберт любив інженера глибокою і шанобливою любов’ю. Пенкроф бачив, як зростає ця дружба, але не ревнував свого вихованця.

Наб залишався все таким же, як колись, і мабуть, йому судилося завжди слугувати втіленням мужності, ретельності, вірності та самовідданості. Вірив він у свого хазяїна, звичайно, не менше Пенкрофа, але не так галасливо виявляв свої почуття. Коли моряк бурхливо захоплювався, Наб поглядав на нього з таким виглядом, немов хотів сказати: «А інакше й бути не може!» Він міцно подружився з Пенкрофом, і вони вже давно перейшли на «ти».

Гедеон Спілет у роботі не відставав від інших і аж ніяк не відрізнявся невправністю, на превеликий подив, Пенкрофа: як же так — «газетяр», здатний не тільки красномовно говорити, але й добре працювати руками.

Двадцять восьмого травня встановили, нарешті, драбину завдовжки вісімдесят футів, зробивши на ній щонайменше сто сходів. На щастя, Сайресу Сміту вдалося розділити її на дві частини, скориставшись уступом гранітної стіни, на висоті приблизно сорок футів. Старанно вирівнявши киркою цей уступ, його перетворили на своєрідний сходовий майданчик і закріпили на ньому кінець перших сходів, що тепер розгойдувалися вдвічі менше; за допомогою мотузки її можна було втягти до Гранітного палацу. Що стосується інших сходів, то їхній нижній кінець теж спирався на цей «майданчик», а верхній прикріпили до самих дверей. Завдяки такому пристрою підніматися драбиною стало не дуже важко. Втім, Сайрес Сміт розраховував улаштувати згодом гідравлічний підйомник, щоб зберегти час і сили мешканців Гранітного палацу.

Колоністи швидко звикли підніматися сходами. Усі вони були спритні, моторні, і Пенкроф, як моряк, призвичаєний лазити по вантах[15] і реях,[16] міг дати їм уроки. Але йому довелося навчати і Топа. Бідна чотиринога тварина зовсім не створена для таких