Читати книгу - "Гра янгола"

це питання з адвокатом видавців.

– До речі, я вже його про це запитував. І він підтвердив, що якщо станеться те, чого ніхто не хоче, і сеньйор Есковільяс перейде в кращий світ, то буде саме так.

– Тоді ви вже знаєте відповідь на своє запитання.

– І ви здобудете цілковиту свободу й зможете прийняти пропозицію сеньйора…

– …Кореллі.

– Скажіть мені, будь ласка, ви вже її прийняли?

– А чи буде мені дозволено вас запитати, який стосунок це має до пожежі та її причин? – поцікавився я.

– Ніякого. Проста цікавість.

– Це все? – запитав я.

Ґрандес подивився на своїх колег, а потім на мене.

– З мого боку так.

Я зробив рух, щоб підвестися. Троє поліціантів не зворухнулися на своїх місцях.

– Сеньйоре Мартін, поки я не забув, – сказав Ґрандес, – ви пам’ятаєте й чи можете мені підтвердити, що тиждень тому сеньйори Баридо та Есковільяс відвідали вас у вашому домі на вулиці Фласадерс у товаристві згаданого вище адвоката?

– Вони в мене були.

– Ішлося про світський візит чи про візит ввічливості?

– Видавці приходили висловити своє бажання, щоб я відновив роботу над серією книжок, яку відклав був, щоб присвятити кілька місяців іншому проекту.

– Ви назвали б ту розмову щирою й дружньою?

– Я не пам’ятаю, щоб хтось підвищив голос.

– А ви пам’ятаєте, як, відповідаючи їм, ви сказали, до речі, не підвищуючи голос, – цитую ваші слова буквально, – що «через тиждень ви будете мертві».

Я зітхнув.

– Так, – визнав я.

– І що ви мали на увазі?

– Я був роздратований і сказав перше, що спало мені на думку, інспекторе. Це не означає, що я говорив серйозно. Іноді людина каже те, чого вона не думає робити.

– Дякую за вашу щирість, сеньйоре Мартін. Ви нам дуже допомогли. Бажаю вам успіхів.

Я пішов звідти, відчуваючи, як три погляди вп’ялися мені в спину, наче кинджали, і з думкою, що якби на кожне запитання інспектора я відповідав брехнею, то не почувався б таким винним.

2

Прикре відчуття, яке опанувало мене після зустрічі з Віктором Ґрандесом та двома василісками, що його супроводжували, тривало не довше, ніж поки я пройшов сотню метрів під сонцем, перебуваючи в тілі, якого майже не впізнавав: сильне, без болю й без нудоти, без свисту у вухах і без болючих уколів під черепом, без відчуття втоми й без холодного поту. Без будь-якого сліду від переконаності в наближенні невідворотної смерті, яка душила мене ще двадцять чотири години тому. Щось нашіптувало мені, що трагедія, яка сталася в цю ніч, коли загинув Баридо й на волосину від смерті опинився Есковільяс, мусила б наповнити мене печаллю та смутком, але в глибині своєї свідомості я не відчував нічого, крім приємної байдужості. Цього липневого ранку Рамбла була місцем свята, а я був царем на ньому.

Прогулянковою ходою я рушив до вулиці Святої Анни, думаючи зробити своїм візитом сюрприз сеньйорові Семпере. Коли я увійшов до книгарні, Семпере-батько стояв за прилавком і перевіряв рахунки, а син, піднявшись на драбину, переставляв книжки на полицях. Побачивши мене, книгар подарував мені привітну усмішку, і я зрозумів, що він не відразу впізнав, хто я такий. Через секунду усмішка зійшла з його обличчя, і з розкритим від подиву ротом він обійшов навколо прилавка, щоб обняти мене.

– Давиде? Це ти? Свята Мати Божа!.. Та ж тебе не впізнати! Я був дуже стурбований. Ми кілька разів ходили до твого будинку, але ти не відповідав на дзвінки. Я вже наводив довідки в лікарнях та в поліції.

Його син дивився на мене з драбини з не меншим подивом. Він добре пам’ятав, що лише тиждень тому бачив мене в стані, що був нічим не кращий за стан мешканців будь-якого моргу.

– Пробачте, що я вас так налякав. Я був відсутній кілька днів у справах.

– Але в яких справах? Ти все-таки послухався мене й відвідав лікаря, чи не так?

Я кивнув головою.

– Це була дурничка. Наслідок великого перенапруження. Досить мені було протягом кількох днів прийняти тонік, і ви бачите, тепер я став як новий.

– Обов’язково даси мені назву цього тоніка, я спробую прийняти з ним душ… Як приємно і яка полегкість бачити тебе в такому стані!

Та радісний настрій доброго книгаря відразу затьмарився, коли він згадав про головну новину дня.

– Ти чув, що сталося з Баридо й Есковільясом? – запитав він.

– Я щойно там був. У це важко повірити.

– Хто б міг подумати, що таке може статися. Я не відчував до них найменшої симпатії, але уявити собі таке лихо… Але скажи мені, ця подія матиме для тебе якісь юридичні наслідки? Пробач за пряме запитання.

– Річ у тому, що я не знаю. Думаю, що двоє компаньйонів були наділені правом власності щодо своєї фірми. У них можуть бути спадкоємці, але не виключено, що у випадку смерті обох їхня фірма припинить існування. І мій зв’язок із ними теж. Так мені принаймні здається.

– Отже, якщо Есковільяс, нехай мені простить Бог, також упокоїться, то ти станеш вільною людиною?

Я кивнув головою.

– Але існує одна маленька проблема… – промурмотів книгар.

– Як Бог дасть, так і буде, – сказав я.

Семпере кивнув головою на знак згоди, але я помітив, що щось його непокоїть у всьому цьому, і він раптом змінив тему розмови:

– Тут така історія. Я дуже радий, що ти прийшов до мене, бо хочу попросити тебе про одну послугу.

– Просіть що завгодно.

– Моя пропозиція може тобі не сподобатися, хочу сказати це тобі наперед.

– Якби вона мені сподобалася, то була б не послуга, а втіха. Але зробити вам послугу для мене в усіх випадках буде втіхою.

– Власне кажучи, я прошу її не для себе. Я тобі все розповім, а ти вже вирішуй. Без жодних поступок у мій бік, гаразд?

Семпере сперся на прилавок і прийняв позу оповідача, яка навіяла мені безліч спогадів про дитинство, велику частку якого я провів у цій книгарні.

– Ідеться про дівчину, Ізабеллу. Їй десь сімнадцять років. Але з біса кмітлива й розумна. Вона приходить сюди, і я даю їй читати книжки. Каже, що хоче стати письменницею.

– Знайома історія, – сказав я.

– Річ у тім, що тиждень тому вона залишила мені одне зі своїх оповідань, невеличке, сторінок на двадцять-тридцять, і попросила, щоб я сказав їй свою думку.

– І?

Семпере стишив голос так, ніби те, що він хотів сказати мені, було казна-якою таємницею.

– Воно чудове. Краще, аніж дев’яносто дев’ять відсотків тієї друкованої продукції, яка була опублікована за останні двадцять років.