Читати книгу - "Ініціація"

бачите — не така вже заможна, а дуже хотіла жити на природі.

— А жінка що? Погоджувалася?

— Та він її у нотаріусихи будив разів десять, бо все куняла. Штовхоне її, вона очі розплющить, киває: так, так. І усміхається, як пришелепкувата.

Перегуда насупився, головою мотнув.

— Так теє… — почав розмірковувати. — Може, той чоловік її якимись ліками накачав?

— А якого біса?

— Та такого біса! Бабця божиться, що хати в тебе не купувала, в село перебиратися не збиралася і взагалі не розуміє, як на хуторі опинилася.

Іван примружив око. Глянув на Перегуду хитрувато.

— Значить, якщо виманити в бабці угоду про купівлю хати і Тасі в районі дати на лапу, щоб реєстри свої попідчищала, то я зможу заново хату продавати?

— Може, ще й гроші, які отримав, не повертатимеш? Геть здурів? — здивувався Павло. — Краще про козла того розкажи. Ім’я у нього є? Хто такий? Ким бабці доводиться? Чого біля неї крутився? Знаєш?

— Тільки одне і знаю, — признався Іван. — Козла звати Германом. Тася Ягольник його Германом називала.

— Тася, кажеш? — тільки й буркнув Павло. Усі шляхи вели до Тасі.

Повертався до своєї хати, крила якогось біса за плечима чухалися: до Тасі? Та не проблема! Соляри в «Ниву» заллє, пляшку горілки в кишеню вкине і одним махом у районі дві справи зробить: позбавить Тасю цноти, щоб уже так не дорікала, а як з інтимом покінчать, про Германа розпитає настирно! Логічний план? Геніальний. Жінки ж після сексу розслаблені і щасливі, довірливі, наче приручені: будь-яку команду виконають.

«І не доведеться двічі в район їздити, пальне витрачати!» — затвердив подумки план, і гайда. Вскочив до власної хати грошей на соляру взяти, зиркнув на бабцю Костомарову: куняла на тапчані, сумку з рук не випускала.

— Зараз… — чи то бабці, чи то собі самому. — Дізнаюся, де шукати зупинку маршрутки, яка вас до Києва домчить.

На «Ниву» — і в райцентр. Автівка летіла, наче й у неї крила виросли. А Перегудині крила щось уже не дуже і чухалися: опустилися, звисали безпорадними ганчірками. А чому? У кермо вчепився: долоні зволожніли, ніби страх оселився в тих долонях, думки розгублені в голові скачуть, як кози дурні. А в «Ниві» замість соляри раптом війнуло агресивними Альончиними парфумами, наче сама Альонка об’явилася поряд. Наче всілася поряд із Перегудою, плечиками знизала: «Так ти зі своєю Тасею без резинки хочеш? Любиш її, чи що? І як ти до неї підступишся? Що скажеш? Отак прямо: лягай, стара ти дівко, зараз жінкою станеш?»

«Не можна так, — сам собі признався. — Тася ж не хвойда якась. І не Альонка. І горілкою її накачувати — якось воно теє… не по-людськи».

Аж на гальма: твою дивізію! «Нива» завмерла на узбіччі худого, давно не ремонтованого шляху, що з’єднував райцентр із Карасівкою. Перегуда увіп’явся очима в червоно-жовте багатство осіннього лісу: тішило око, пробивалося до салону «Ниви» ненав’язливими оптимістичними пахощами, і на тлі вічного природного відродження худа дорога видалася Павлові ще більш занедбаною і побитою. Заялозив вологими долонями по керму.

— А коли ми з Тасею з Карасівки в райцентр на татових «Жигулях» їздили, асфальтівка ще без ям була, — вилилися словами думки з минулого.

Дивиться — рівна дорога. Не побита ще, рівненька, обабіч неї лісок молодий, сокирами не потравмований. І татків яскравий помаранчевий «Жигуль» мчить у бік райцентру: за кермом сам Пашка — зелений, безвусий, поряд Тася струнка, гонорова і геть не така балакуча, якою з роками стала.

— Тасько, чому ти цілу дорогу мовчиш? Не подобається зі мною в райцентр їздити?

— Подобається.

— Так я подобаюся чи тачка?

— Хіба ти до мене весь час на тачці приїжджаєш?

— А ти, Тасько, прямо сказати не можеш? Дуже горда?

— Сам знаєш!

— А ти сама знаєш? Аби знала, вже давно б зі мною… теє…

— Тобі моїх поцілунків мало? Поженимося, тоді і теє… Ти ж сам казав: поженимося.

— Я казав: поженимося, якщо ти мене з армії дочекаєшся.

— Де б не була, дочекаюся.

— Зібралася кудись?

— Навесні знову до Києва поїду. Буду вдруге пробувати на юридичний пробитися.

— Воно тобі треба? Біля батьків сиди, бо інакше як мені дізнатися, що ти мене чекала, а не розважалася у тому Києві?

— Тоді і ти в армію не йди, — відказала. — Серйозні стосунки вимагають, аби і хлопець, і дівчина поступалися.

— Таке дурне кажеш! Серйозні стосунки — це коли дівчина хлопцеві бонус дає. Віддається, щоби він розумів, до кого йому повертатися, а ти мені тільки мізки обіцянками компостуєш. Мені два роки терпіти?

— Заради любові все життя можна терпіти.

Спогади відпливли: знову перед очима побитий шлях у ямах, наче презерватив, дірками покоцаний. І ясно все як білий день. Куди мчить? Хоч із резинкою і горілкою, хоч без них чекає на Перегуду в Тасі абсолютне і гарантоване фіаско. Непорушно застрягла баржа поперек його річки, ніякі спонтанні атаки не допоможуть.

— І що мені тепер — женитися на Тасі заради того, щоби вона вже жінкою стала?

Твою дивізію! «Ниву» розвернув, чкурнув на хутір.

Уже і кіз подоїв, і поприбирав у загоні, і яйця від курей забрав, уже і день сплив, уже вечір, а Перегуда все думав і думав про Тасю, і що більше думав, то злішими ставали думки. «Це що ж виходить? — дратувався. — Що Тася в нас сама гарна та шляхетна? Заприсяглася колись за царя Гороха дочекатися мене і досі на тому стоїть? А спитати її, дурну: нащо ти те робиш, Тасю? Чому? Скаже, як ляпасів надає: що любить, а заради любові варто все життя чекати і терпіти. Невже думає, повірю? Дурня ж! Певно, гонор і капризи їй боком вийшли: не зустріла чоловіка пристойного чи зустріла, та не змогла при собі затримати, от і залишилася в дівках, а мене картає, наче я в тому винуватий! Сама винувата, бо дурна і брехлива! Брехлива, як сучка, бо не буває такої любові, щоб тридцять років спливло, а любов усе ще не всохла. А якщо і буває, то жінка не сидить колодою, а виявляє хоч якісь ініціативу і активність, а Тася хіба що брудом поливає мене при кожній зустрічі. І на що сподівається після того? Що схаменуся, приповзу навколішках у сльозах і скажу: “Ми ж поженитися збиралися, Тасю, так, може, теє… Давай уже це зробимо. Бо для жінки за сорок цнота — то вже не чеснота, а знак біди, а я не хочу, щоб ти бідувала”? Думає, так буде? Та я скоріше намотаю на