Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

Навчання в місцевій середній школі давалося легко. Звідси – маса вільного часу і найрізноманітніші захоплення. У третьому класі Віктор захопився зоологією, прочитав знамениту книгу Брема «Життя тварин». Потім хлопчик зацікавився мінералогією і геологією, чому сприяв батько. Він же залучив Вітю до радіотехніки, в п’ятому класі юний радіоаматор збирав приймачі за власними схемами.

Математикою хлопець почав займатися самостійно, в основному, влітку – під час канікул. Між п’ятим і шостим класом він освоїв алгебру, геометрію, тригонометрію за курс середньої школи, а між шостим і сьомим вже займався за університетською програмою.

21 червня 1941 року Віктор Глушков із золотою медаллю закінчив школу № 1 міста Шахти. Він збирався поступати на фізичний факультет МДУ, але цим планам перешкодила війна. Хлопець подав заяву про прийом в артилерійське училище, проте через поганий зір його не взяли.

Літом 1942 року німецькі війська прорвали фронт під Воронежем, і незабаром Шахти опинилися під владою окупантів. Віктор разом з матір’ю, яка до війни була депутатом міськради, ховалися в підвалі у знайомих, що жили на околиці міста. 13 жовтня 1942-го Віра Йосипівна пішла на квартиру, де Глушкови жили до війни, щоб узяти деякі речі, але назад не повернулася…

Після визволення Шахт Віктор по мобілізації брав участь у відновленні вугільних шахт Донбасу, а вже в січні 1943 року став студентом теплотехнічного факультету Новочеркаського індустріального інституту. Проте провчившись чотири роки, він усвідомив, що його більше цікавить не теплофізика, а науки математичного напрямку. У 1947 році Віктор вступив на п’ятий курс фізико-математичного факультету Ростовського університету (для цього треба було здати академрізницю за 4 роки – майже півсотні іспитів). Наступного року Віктор Глушков паралельно закінчив обидва вузи і отримав дипломи про вищу технічну і вищу математичну освіту.

При розподіленні молодий учений потрапив на Урал, де познайомився з професором С. Черниковим, деканом математичного факультету Свердловського університету, і за його рекомендацією влаштувався на викладацьку роботу в Лісотехнічний інститут. У 1949 році Віктор Михайлович вступив в заочну аспірантуру Свердловського університету, де підготував і в жовтні 1951 року захистив кандидатську дисертацію, а ще через чотири роки став доктором наук.

У серпні 1956 року Віктор Михайлович рішуче змінив напрямок наукової діяльності. Від теорії він перейшов до практики, пов’язавши свою роботу з кібернетикою, прикладною математикою і обчислювальними машинами. Молодий доктор наук переїхав до Києва, де став завідуючим обчислювальної лабораторії Інституту математики АН УРСР. Для тих, хто займався створенням перших комп’ютерів, це було особливе місце. Тут, у лабораторії, заснованій на початку 1950-х відомим ученим С. Лебедєвим, була створена перша в СРСР електронно-обчислювальна машина МЕОМ. У грудні 1957 року на базі цієї лабораторії був створений Обчислювальний центр АН УРСР, а через п’ять років вже на основі ОЦ АН УРСР був створений Інститут кібернетики АН УРСР, директором якого став В. М. Глушков.

На той час головною проблемою в конструюванні ЕОМ була слабка теоретична основа. Так звана теорія автоматів, що слугувала базою для проектування ЕОМ, знаходилася в зародковому стані. В. М. Глушков, швидко розібравшись у причинах цієї проблеми, вирішив перетворити проектування машин з «мистецтва й інтуїції в науку». Віктор Михайлович побудував необхідні математичні докази і показав, як компоненти ЕОМ можуть бути представлені алгебраїчно. Інша його ідея була пов’язана з можливістю трансформації алгебраїчних виразів з тим, щоб це відображало процеси роботи інженерів і програмістів над схемами ЕОМ і програмами. Саме це дозволило знаходити адекватні моделі компонентів машин і регулювати їх у процесі проектування і виготовлення. Результатом цієї роботи стала монографія «Синтез цифрових автоматів» – знаменита книга, видана не тільки в СРСР, але і в США, Британії й інших країнах. До речі, всього на рахунку В. М. Глушкова більше 500 друкованих праць.

Серед інших проблем і завдань, якими займався В. М. Глушков і очолюваний ним колектив: розробка ЕОМ для інженерних розрахунків, створення універсальних машин, що управляють, контролюють роботу різноманітних технологічних процесів, роботи по алгебрі регулярних подій – одній із основ теорії програмування та ін. Фахівці (у тому числі і західні) відзначають, що на той час, і багато в чому завдяки Глушкову, Радянський Союз практично ліквідував своє відставання від США в області комп’ютерних технологій, а в деяких областях навіть перевершив «потенційного супротивника».

Ще одним дітищем Віктора Михайловича була ЗДАС (Загальнодержавна автоматизована система) – що не має аналогів і по сьогоднішній день і яка, за задумом творців, повинна була управляти всією економікою країни. Грандіозний і, можливо, утопічний проект насправді був дуже чітко продуманий і пророблений. За розрахунками самого Віктора Михайловича, на створення і експлуатацію ЗДАС протягом 15 років було б потрібно 20 млрд крб. Але за цей самий час прибуток від використання системи склав би більше 100 млрд. На жаль, проект, спочатку схвалений на самому верху, був прийнятий в багнети «конкуруючими» організаціями і установами на зразок Держплану або Центрального статистичного управління й у результаті так і не був реалізований.

На жаль, плідна робота ученого була підірвана важкою хворобою. Симптоми почали проявлятися вже на початку 1980-х років, але Віктор Михайлович не звертав на них уваги і продовжував працювати в звичному напруженому ритмі. Численні консиліуми, у тому числі і лікарів з Центральної кремлівської лікарні, так і не змогли встановити причину хвороби. Нарешті, в січні 1982 року в Москві Глушкова обстежував відомий нейрохірург з ФРН професор Цюльх, який і встановив страшний діагноз – запущений рак довгастого мозку. Шансів на одужання не було ніяких, але Віктор Михайлович до самої смерті продовжував диктувати на магнітофон власні ідеї і спогади. Він помер 30 січня 1982 року і був похований на Байковому кладовищі в Києві.

Буяльський Ілля Васильович

(1789—1866)

Анатом і хірург, академік Імператорської академії мистецтв

Старанність, працьовитість, бажання добитися поставленої мети – цього, напевно, достатньо, щоб стати хорошим лікарем. А ось щоб стати лікарем геніальним, лікарем-новатором, внести такий вклад до науки і практики, про який завжди пам’ятатимуть нащадки, потрібне щось більше – талант, дар від Бога. Таким даром, без сумніву, володів Ілля Васильович Буяльський – один із найвидатніших хірургів і анатомів XIX століття.

Цікаво, що Ілля, який народився 26 червня 1789 року в селі Воробйовка Чернігівської губернії, в дитинстві мріяв займатися кресленням і малюванням. Але батько, парафіяльний священик, що походив із запорозьких