Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

став першим в історії дизельним двигуном, сконструйованим спеціально для танка. Цей двигун був економічнішим і надійнішим у порівнянні з бензиновими моторами, легше переносив перевантаження, до того ж застосування дизеля робило танк більш пожежостійким.

У ті часи перспективнішою вважалася колісно-гусенична схема двигуна танка. Проте досвід громадянської війни в Іспанії показав, що така схема при всіх своїх перевагах має серйозні недоліки в порівнянні з чисто гусеничною. Розуміючи це, Кошкін і його колеги вирішили паралельно з А-20 розробити проект аналогічного танка, але із застосуванням гусеничного двигуна. Крок, треба сказати, досить сміливий для тих часів. Конструкторів могли звинуватити в тому, що вони займаються не тим, чим треба, і зробити відповідні «висновки». Проте час показав, що харківські конструктори мали рацію. Так народився проект танка А-32, якому призначено було стати попередником легендарної «тридцятьчетвірки».

4 травня 1938 року в Кремлі відбулося розширене засідання Комітету оборони СРСР, присвячене розвитку танкобудування в країні. Вів засідання В. М. Молотов, а були присутні на ньому Й. В. Сталін, К. Є. Ворошилов, інші вищі керівники держави і воєначальники, а також танкісти, що недавно повернулися з Іспанії. Після ознайомлення проектів танків А-20 і А-32 на засіданні виникла дискусія про те, який тип двигуна є перспективнішим. Але Сталін несподівано підтримав проект гусеничного танка. Звичайно, після цього думка присутніх у залі змінилася на прямо протилежну. Було вирішено паралельно побудувати і випробувати обидва види танків, а потім на підставі випробувань ухвалити остаточне рішення.

У травні 1939 року були побудовані дослідні зразки А-20 і А-32. Через чотири місяці вони успішно пройшли всі державні випробування, проте так і не була отримана відповідь на головне питання: який же танк має бути взятий на озброєння Червоної армії? Державна комісія ухвалила дивне рішення, не зробивши певного висновку про те, який проект рекомендувати до виробництва. Ситуація вийшла абсурдна: виходило, що держкомісія рекомендувала поставити на озброєння два фактично ідентичні зразки. Врешті-решт, щоб припинити вагання, нарком оборони К. Є. Ворошилов наказав провести випробування нової бронетанкової техніки у присутності вищих чинів військового керівництва країни. У вересні 1939 року на полігоні під Москвою було випробувано шість нових танків, у тому числі і Т-32 (так почав називатися А-32). І тут гусеничний танк показав себе в усій красі: Т-32 без зусиль подолав ті перешкоди, де інші танки зазнавали серйозних проблем.

Випробування показали, що Т-32 має великий запас міцності, і масу машини можна збільшити на декілька тонн, що дозволить підсилити бронювання і озброєння. Модернізований проект Т-32, з бронею 45 мм на лобовій частині і 40 мм на бортових, отримав назву Т-34. 19 грудня 1939 року вийшла ухвала Політбюро ЦК ВКП(б), що зобов’язувала виготовити два дослідні зразки середнього танка Т-34 і, у разі вдалих випробувань, прийняти танк на озброєння Червоної армії.

До лютого 1940 року дві перевірені машини були готові. На полігоні заводу № 183 почалася посилена апробація Т-34, проте до березня, терміну урядового показу, завершити весь цикл випробувань заводчани не встигали. І тоді було вирішено відправити танки з Харкова до Москви своїм ходом і «накрутити» таким чином відсутні кілометри. У ніч на 6 березня колона з двох Т-34 і двох тягачів супроводу узяла курс на Москву. Очолив пробіг головний конструктор Михайло Кошкін. Це було нелегке випробування і для людей, і для машин. Але, незважаючи на люті морози, снігові замети (маршрут з міркувань секретності був прокладений в обхід основних трас), несправності, вночі 17 березня обидва Т-34 стояли на Іванівській площі Кремля. Новий танк так сподобався Сталіну, Ворошилову і іншим членам Політбюро, що незабаром було прийняте рішення про негайний початок серійного виробництва Т-34 на заводі № 183.

У квітні 1940 року обидва танки Т-34 відправилися назад у Харків. Під час цього переходу, під Орлом, одна з «тридцятьчетвірок» перекинулася в річку. Головний конструктор, застуджений, разом з іншими кинувся в холодну воду рятувати танк. Після повернення до Харкова хвороба загострилася, і Кошкін був госпіталізований. Незважаючи на свою недугу, Михайло Ілліч продовжував керувати підготовкою Т-34 до серійного виробництва. За його життя боролися кращі фахівці з легеневих хвороб, хворий переніс декілька операцій, йому було видалено легеню. Але зусилля лікарів виявилися безрезультатними. 26 вересня 1940 року Михайло Ілліч Кошкін помер у санаторії «Занки» під Харковом. Талановитий конструктор так і не встиг довести до кінця справу всього свого життя, не побачив тріумфу свого дітища на полях війни. Але саме Михайло Кошкін розробив основу Т-34 – танка, який, за словами одного з провідних західних фахівців з танкобудування Д. Орджилла, «заслуговує бути відзначеним золотим написом на робочому столі конструктора – за успішне вирішення основної проблеми максимальної відповідності ефективності озброєння і мобільності танка, його здатності завдати нищівного удару, залишившись невразливим від удару супротивника… Танк Т-34 був створений людьми, які зуміли побачити поле бою середини ХХ сторіччя краще, ніж зумів це зробити будь-хто на Заході».

Глушков Віктор Михайлович

(1923—1982)

Видатний математик і кібернетик

Список нагород і премій, яких за своє життя був удостоєний Віктор Михайлович Глушков, дуже обширний: тут і звання Героя Соціалістичної Праці, і три ордени Леніна, дві Державні премії СРСР, дві Державні премії УРСР, Ленінська премія і премія Ради Міністрів СРСР, членство в Академіях наук СРСР, УРСР, НДР, Болгарії, Польщі, і т. д. і т. п. Але є ще одна нагорода, яка, мабуть, найяскравіше відображає внесок Віктора Михайловича в науку. У 1996 році Інститут інженерів електротехніки і електроніки (IІEE) – міжнародна організація, яка об’єднує більше 400 тисяч фахівців і яка є світовим лідером в області розробки стандартів в радіоелектроніці і електротехніці, нагородила ученого медаллю «Піонер комп’ютерної техніки». І це дуже символічно. Глушков належав до досить нечисленної кількості радянських учених, хто не боявся випереджати час, його ідеї працювали на майбутнє. І саме тому вони отримали визнання не тільки на батьківщині, але і далеко за її межами.

Народився Віктор 24 серпня 1923 року в Ростові-на-Дону в родині гірничого інженера Михайла Івановича Глушкова. Батько, що закінчив Дніпропетровський гірничий інститут, був родом із станиці Луганської, розташованої на межі між Україною і Росією, мати, Віра Йосипівна Босова, робітниця ощадкаси – із станиці Каменської. Як згадував сам Віктор Михайлович, «перед школою я вже прочитав Уеллса, Жюль Верна й іншу науково-фантастичну літературу, але все-таки яскраво виражених схильностей у той період