Читати книгу - "Казки народів світу"

молодий та здоровий, ніби йому було всього-на-всього двадцять років. Розвеселився цар та й каже:

— Ти мені зробив приємність, то й я тобі зроблю. Твої обидва брати, щоб ти знав, у мене, живі й здорові. Вони не вміли так чемно, як ти, поводитися, негречно говорили зі мною, то я й затримав їх, а тепер віддаю тобі.

І вивів до нього обох. Царевич зрадів незмірно, що знову побачив своїх братів, живих та здорових. А цар повернув їм обидва кораблі і всі гроші, що забрав, відпустив їхніх слуг, ще й дав на дорогу всього, що треба. І брати, щасливі та раді, поїхали додому — кожний на своєму кораблі.

Але старшим братам стало заздрісно, що не вони везуть батькові цілющу воду. І, змовившись, вони підкупили слуг, що були на кораблі найменшого брата. Ті перелили цілющу воду в їхні бочки, а натомість набрали звичайної води з моря.

Коли приїхали додому, батько не знати як зрадів, що сини повернулися. Ледве діждався їх:

— Живі та здорові, дітки мої? То пощастило вам знайти цілющу воду?

Старші сини вихопилися наперед:

— Пощастило, знайшли. Тільки нехай наш менший брат спершу дасть свою воду, а потім уже ми свою.

Слуги швиденько принесли воду, що її привіз наймолодший брат. Батько скупався в ній — і нічого: який був немічний, такий і залишився.

Тоді він каже до старших:

— Дайте-но й свою воду, побачу, яка вона.

Старші брати мерщій принесли свою воду, батько скупався в ній — і помолодів та знову став добре бачити й чути. Він тоді й каже найменшому синові:

— Ти нічого не знайшов, а привіз мені звичайної води з моря ще й одурити мене хотів. Коли ж ти такий, то йди собі, забирайся від мене куди собі хочеш.

Пішов царевич з дому й найнявся до одного селянина пасти овець.

Тим часом цариця, у якої царевич набрав цілющої води та персня з правої руки зняв, надумала розшукати того сміливця. От вона налаштувала корабель, сіла на нього й попливла морем. Довго вона пливла й нарешті допливла до того міста, звідки був той царевич. Тут вона причалила до берега, розіпнула намет у полі та й написала цареві листа:

— Пришли до мене того чоловіка, який набрав цілющої води з моєї криниці.

Цар послав найстаршого сина. Той приїхав до царициного намету, цариця привітала його та й питає:

— Ти набрав цілющої води з моєї криниці?

— Так, я, — відповідає він.

Тоді цариця стала допитуватися:

— А ще що взяв?

— Більше нічого.

— Таки нічого?

— Ні, нічого не взяв.

Розгнівалася цариця, доторкнулася долонею до його щоки — аж два зуби йому випали — та й каже:

— Іди передай своєму батькові, нехай пришле до мене того чоловіка, що набрав цілющої води з моєї криниці.

Коли той повернувся додому й розповів усе, як було, батько скоріше послав середнього сина. Приїхав середній син до царициного намету, цариця привітала його та й питає:

— Ти набрав цілющої води з моєї криниці?

— Так, я, — відповів царевич.

Тоді цариця запитала:

— А ще що взяв?

— Більше нічого.

Вона так само доторкнулася долонею до його щоки — аж два зуби йому випали — та й каже:

— Забирайся з-перед моїх очей! Та скажи своєму батькові, нехай пришле до мене того чоловіка, який набрав цілющої води з моєї криниці. Якщо ж не пришле, то зруйную ваше місто.

Тоді цар звелів розшукати наймолодшого сина. Довго гінці шукали його і нарешті знайшли в одному селі, де він пас овець. Царевич спочатку не хотів іти з ними, казав, що це не він, але коли гінці пригрозили, що все одно заберуть його з собою, то погодився. Зібрався швиденько й пішов до батька. А батько обняв його, обтер сльозу та й каже:

— Сину, рятуй нас, бо царство гине.

Уклонився наймолодший син батькові й відповів:

— Та хіба я що? Давайте коня, то поїду до тої цариці, гадаю, що все гаразд обійдеться.

Поїхав наймолодший син до цариці. Тільки-но увійшов до намету, як цариця й питає його:

— Ти набрав цілющої води з моєї криниці?

— Так, я, — відповів він.

— А ще що взяв?

Дістав він персня й показав їй.

— Так, це ти, — підтвердила цариця, обняла його й поцілувала.

Відразу вони поїхали удвох до батька і попросили, що він благословив їх. Батько благословив їх, справив їм гарне весілля і ще за свого життя віддав царство наймолодшому синові, бо переконався в тому, що це саме він дістав йому цілющої води. А старших синів прогнав за те, що вони до брехні вдалися, аби царство собі забрати. Правду ото люди кажуть: на брехні далеко не заїдеш.

ПРО ТРИ ГРОШІ

Словацька народна казка

Копав якось один бідний чоловік край дороги канаву. І не знаю, як те сталось, тільки йшов кудись тією дорогою сам король та й спитав того чоловіка:

— Скажи-но мені, голубе, а скільки ти береш у день за свою тяжку працю?

— Ой найясніший пане, беру я три гроші.

Здивувався король і спитав його, як він може прожити на три гроші.

— Ой ласкавий пане, якось би воно на них жилося. Та я з тих трьох грошів один повертаю, другий позичаю, а з третього живу.

Король думав-думав, що воно означає, аж голова йому обертом ішла, та все ніяк не втямить, що воно й до чого. От він і признався, що не знає, як йому те розуміти.

— Та що ж, найясніший кане, — каже бідний чоловік, — так воно й є! Годую я старого й немічного батька, отож йому й повертаю, бо він мене годував. Годую і малого сина — йому позичаю, щоб він мені повертав, коли постарію. А на третій гріш сам мушу жити.

— Ну, добре, коли так, — зрадів король. — Бачиш, голубе, є в мене дванадцятеро радників, і що більше я їм плачу, то більш вони бідкаються, що ні з чого жити. Тепер загадаю я їм оцю загадку, що від тебе почув. Та як прийдуть до тебе питати, не відгадуй їм, аж поки не побачиш образу мого.

Сказав так король, подарував біднякові жменю дукатів та й пішов до замку.

От прийшов і зараз звелів покликати до себе тих дванадцятьох радників та й каже їм:

— Ви не можете прожити на королівську платню. А є в нашій країні такий чоловік, що заробляє три гроші, і то один гріш повертає, другий позичає, а на третій сам живе, — і живе чесно.