Читати книгу - "Ірка Хортиця приймає виклик"

інсталяції: канали зв’язку нікуди не годяться, спілкуватися нормально не можу, інформація урізана, а по мережах наче шкутильгаю — самі сльози! Мене програмісти іващенківської корпорації ледь не прибили, сама не знаю, як звідти утекла! Тебе ледь виловити змогла, а ти ще й інсталяцію завершувати не хотіла, істеричко нещасна! Ти що, й справді гадала, що я з тобою місцями поміняюсь? Віддам тобі цілий величезний Інтернет, а сама застрягну в цій твоїй програмі «школа-будинок-школа»?

— У мене ще й канікули бувають, — образилась Тетянка.

Її цифрова копія зиркнула на неї, як на безнадійно хвору.

— Сама така! — враз почала відбиватися справжня Тетянка. — Ти від мене лише кілька секунд назад повністю відокремилась! А то кричала «я», мовляв, це «я»!

— Але ж відокремилась, — примирливо сказала «Відьма Тетянка». — Хоч ти й боягузка, але все одно спасибі тобі. Що інсталювала мене, і взагалі.— Вона задоволено потягнулася. — Ох, тепер я нарешті відірвуся! — Програма роззирнулася навсібіч. — Що тут у тебе? Ага, пригадую, ця інформація в нас спільна! Ірка не може стати нормальним перевертнем! Зараз розберемося — І вона ластівкою пурхнула точнісінько в середину озера-штабеля документів про перевертнів.

Перебуваючи в легкому шоці від свого двійника, Тетянка поглядала, як відібрана інформація починає перетікати, здійматися й осідати, немов сніговий замет, усередині якого ворушиться ведмідь, котрий раптово прокинувся посеред зимової сплячки. Потім «замет» розпався на дві частини, а із середини, пирхаючи, наче після справжнього купання, вибралась «Відьма Тетянка».

— Цілий вагон дурні, і нічого підходящого, — поскаржилась вона.

Тетянка кивнула, погоджуючись.

— Але дещо я все-таки знайшла! — гордо сказала програма. — Без мене ти б ніколи в житті не впоралась! В одному-єдиному тексті є одна-єдина фраза: «…захотівши звіриного вигляду, увійшли вони в Протолчу й Гілею, щоб принести страшну жертву поганському ідолові».

— А ці самі Протолча й Гілея, вони що, десь тут поруч? — геть заплуталася Тетянка.

— А я звідки знаю? — знизала плечима її копія. — Скажи спасибі, що хоч це знайшла. Ну то що, я піду? — Вона невпевнено зиркнула на Тетянку. — Хочу по мережах нормально полазити, бо я ще толком ніде й не була. То від програмістів із їхніми антивірусниками тікала, то тебе шукала.

— Іди, — так само невпевнено відповіла Тетянка.

Тепер, коли страх зник, їй чомусь до сліз було шкода розлучатися зі своєю копією. Немовби це була її найкраща подружка.

Озираючись через плече, програма почимчикувала геть. Але раптом круто розвернулася й гайнула назад до Тетянки — так само, як Тетянка нещодавно бігла до неї.

— Ти до мене заходь! — проторохтіла вона. — Обов’язково! Якщо інформація якась потрібна або просто по Інтернету разом повештаємся. Заразом і розкажеш… Про Ірку і… Про матусю з татком, — копія опустила очі.— Мені, звісно, тут більше подобається, але все-таки цікаво, як вони там! — І вона знову подалася геть.

— А як я до тебе зайду?! — крикнула їй услід Тетянка.

— Як звичайно, — озирнувшись на бігу, мовила копія.

Тетянка дивилася, як постать «Відьми Тетянки» стає дедалі меншою й меншою і нарешті зникає в мереживах інформаційних потоків. Вона підібрала клавіатуру й натисла клавішу «Esc».

Дівча відчайдушно закліпало, намагаючись розігнати туман, що стояв перед очима. У вухах лунало тонке обурене пищання. За мить вона зрозуміла, що лежить фізіономією на клавіатурі, притулившись щокою до клавіші пробіл. Тетянка підвела голову й важко відштовхнулася від стола. Пищання стихло. За вікном починав поволі жевріти світанок. Дівча сиділо в глибокому кріслі в кабінеті свого батька, уп’явшись в екран комп’ютера.

— Нічого собі,— пробелькотіла Тетянка. — Мені це привиділося, чи як?

І миттю зрозуміла: «чи як» — посеред таблиці програмних файлів гордо красувався новенький, щойно інстальований «WitchTetianka.exe».

— Отже заходити, — кивнула Тетянка. — Зайду. Тільки не зараз.

Вона намірилася закрити підключення до Інтернету. Треба поспішати, мама ось-ось прокинеться.

— Щодо «ідола поганського», то тут усе більш-менш зрозуміло. Так у церковних книжках називали давніх слов’янських богів, — бубоніло дівча. — А де ж його знайти, невже відразу в двох місцях, і в Протолчі й у Гілеї? І потрапити в них треба одночасно… Як же таке може бути? — Тетянка замислилась, зиркнула на годинника й прислухалась до тиші будинку. — Гаразд, спробую. Там того діла — на дві хвилини, може, хоч дізнаюся, що воно таке — ці Протолча й Гілея.

Вона заклацала мишкою, підключаючись до величезного словника «Фактмонстер». Відкрилося віконце, Тетянка набрала в ньому: «Протолча». І вже за мить перед нею була відповідь. Дівчинка прочитала, і її обличчя набрало дивного виразу. Вона швидко настукала на клавіатурі: «Гілея». На екрані спалахнули рядки пояснення.

Тетянка тихесенько хрокнула… і знову тицьнулась фізіономією в клавіатуру, зайшовшись від нестримного реготу.

— Ой, дурепа! — бубоніла вона крізь сміх. — Яка ж я дурепа!

На екрані світилися написи:

«Протолча — давньослов’янське поселення. Було розташоване на території сучасного міста Запоріжжя, на острові Хортиця».

«Гілея (у перекладі з давньогрецької — Лісова країна). Місце побачень античного героя Геракла (у скіфів — Таргітая) й богині Табіті, напівжінки-напівзмії, внаслідок чого народився Скіф, міфологічний пращур народу скіфів. Імовірне місцезнаходження Гілеї — острів Хортиця».

Розділ 4

Хазяїн персня атакує

Темрява за вікном світлішала, стаючи блакитнувато-сірою. Ірка позіхнула, втомлено потерла очі й безнадійно вп’ялася в книжково-паперовий завал на столі. Якби вона так само наполегливо займалася звичайними уроками, то запросто могла б посісти перше місце в передачі «Найрозумніший». І користі б із цього було більше. У бабусиному зошиті із замовляннями й старих чаклунських книгах вона знайшла купу рецептів — як відьмі на короткий час обернутися на різні корисні й не дуже корисні предмети, а також на цілий зоопарк усіляких тварин. Але там не було жодного слова про те, що робити цій самій відьмі, якщо вона на додаток виявилася ще й перевертнем, нездатним упоратись із власними перевтіленнями. Та й узагалі про перевертнів ішлося дуже мало, більше було про вовків. Перевертні-птахи згадувалися мимохідь, навіть у казках інформації було більше.

Ірка взяла зі столу потріпану книжку, яку читала ще тоді, коли була маленькою. Тут бодай сказано, що в птахів зовсім інша методика перевтілення. Ніяких тобі стрибків через ніж, вони просто із усієї сили гепаються на землю.

Для земноводних і плазуючих перевертнів, тобто царівен-жаб і змій-дівиць, такий спосіб теж цілком згодиться. То, може, він і для собак підійде? Ірка із сумнівом глянула на дерев’яну підлогу. Цікаво, що, просто ось так гепнутися, і все? Усілякі там фіністи — ясні соколи, здається, в польоті, з розгону — схоже, щоб удар сильнішим виходив. То що, може, з шафи стрибнути?

Ірка