Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

зникнути.

— Підстава! — закричав Корі, випльовуючи це слово так, наче воно викликало в нього страшну огиду. Майя припустила, що так воно й було. — Це ви першою про це обмовилися, так? Ви говорили про цілковиту ймовірність, що хтось у моїй організації здав ім’я Клер. Я багато про це думав. Припустімо, що моя діяльність… Тобто припустімо, що ми не настільки герметичні, як я думав. Ви розумієте, скільки людей може бути викрито? Знаєте, скільки з них постраждає від страшних, можливо, навіть фатальних наслідків?

Отакої. Майя мусила його заспокоїти.

— Я не думаю, що то був витік інформації, Корі.

— Чому?

— Через Джо.

— Я не розумію.

— Клер убили. Джо вбили. Ви говорили раніше: Джо міг їй допомагати. Ось і ваш витік інформації. Клер розповіла Джо. Вона могла розповісти ще комусь, чи Джо міг, чи вони обоє могли облажатися під час розслідування.

Байдуже, правда це чи ні. Вона просто мала зробити так, аби він не зник.

— Не знаю, — сказав Корі. — Я не почуваюсь у безпеці.

Майя встала, поклала руки йому на плече.

— Корі, мені потрібна допомога.

Він уникав її погляду.

— Може, ви мали рацію. Можливо, треба піти в поліцію. Як ви й казали. Я дам їм усю інформацію, яку маю. Анонімно. А всім решта хай вони займаються.

— Ні, — сказала Майя.

— Я думав, ви цього хотіли.

— Більше не хочу.

— Чому ні?

— Ніяк не вийде зробити це й не викрити вас і вашу організацію.

Корі насупився й розвернувся до неї.

— Вам не байдуже до моєї організації?

— Аж ніяк, — відповіла Майя. — Але якщо ви це зробите, то позбавите нас усіх шансів. Ви втечете. А ви потрібні мені, Корі. Ми впораємося краще за копів.

Вона замовкла.

— Є ще дещо, — сказав він. — Що саме?

— Я їм не довіряю.

— Копам?

Майя кивнула.

— А мені довіряєте?

— Моя сестра довіряла.

— І її це вбило, — сказав Корі.

— Так, убило. Але не можна постійно повертатися до цього. Якби ви не переконали її бити у ваш дзвін — так, швидше за все, вона досі була б жива. Але якби я не вбила цивільних на тому вертольоті, ви не оприлюднили б ту плівку і Клер би ніколи вас не зустріла. Ще більше, якби я обрала іншу кар’єру, Клер наразі була б вдома, бавилася зі своїми дітьми замість того, щоб гнити в землі. Бачите, скільки варіантів, Корі? Гратися з ними — марнування часу.

Корі відступив на крок і знову глибоко затягнувся. Коли знову зміг говорити, сказав:

— Я не знаю, що робити.

— Залишайтеся. Перевірте Тома Дуґласса. Допоможіть мені покінчити з цим.

— Гадаю, є потреба вам довіритися.

— Не обов’язково мені просто довіряти, — сказала Майя. — Пам’ятаєте?

Тепер він зрозумів.

— Я досі маю на вас компромат.

Жінка не заморочувалася з відповіддю.

Корі глянув на неї. Вона знала, що він хотів спитати її про звук на тій плівці. Але вона теж хотіла поставити йому про це кілька запитань.

— Чому ви не оприлюднили аудіо? — спитала вона.

— Я вже сказав.

— Сказали, що моя сестра вас відмовила.

— Саме так.

— Але я не можу повністю на це купитися. На те, щоб її слова дійшли до вас, мав минути час. Історія спричинила чимало галасу, але тоді вже почала призабуватися. Ви могли повернутися до гучних заголовків.

— Ви вважаєте, що мене цікавить тільки це?

І знову Майя не завдала собі клопоту відповісти.

— Без гучних заголовків правда не вийде назовні. Без них ми не привабимо нових правдолюбів.

Вона не хотіла знову вислуховувати промови.

— Ось вам і причини оприлюднити аудіо, Корі. То чому ви цього не зробили?

Він підійшов до канапи й сів на неї.

— Бо я ще й людина.

Майя сіла.

Корі на мить схилив голову на руки й декілька разів глибоко вдихнув. Коли він підвів голову, очі прояснилися, заспокоїлися, у них проглядалося менше паніки.

— Бо я зрозумів, що ви мусите жити з собою, Майє. З тим, що накоїли. Іноді це достатня кара.

Вона нічого не сказала.

— То як ви з цим живете, Майє?

Якщо Корі чекав, що вона дасть на це питання чесну відповідь, йому довелося б стати в дуже довгу чергу.

Певний час вони просто сиділи там, мовчки. Здавалося, що від галасу клубу їх відділяють милі. «Тут уже нічого не дізнатися, — подумала Майя. — Усе, потрібно вже їхати до офісу Джудіт».

Вона підвелась і попрямувала до дверей.

— Побачимо, що ви знайдете на Тома Дуґласса.

Розділ 21

Офіс Джудіт був на першому поверсі багатоквартирного будинку у Верхньому Іст-Сайді Мангеттена, за один квартал від Центрального парку. Майя уявлення не мала про те, з якими пацієнтами тепер працювала Джудіт. Вона здобула звання доктора медицини в Стенфордському університеті й тепер була штатним клінічним професором у Вайль Корнелл Медсін,[38] хоча й не викладала. Те, що можна обіймати таку посаду й не мати повної зайнятості, дивувало лише тих, хто не визнавав могутності імені Буркетт та великих пожертв.

Обережно, це шокує: гроші дають владу і дістають вам, що завгодно.

Працювала Джудіт під своїм дівочим прізвищем — Велль. Невідомо, чи це для того, щоб хоча б трохи приховати конфліктність прізвища Буркетт, чи тому, що чимало жінок так робили, лишалося хіба що здогадуватися. Майя пройшла повз швейцара, знайшла двері кабінету Джудіт. Вона ділила його з двома іншими лікарями, які працювали не повний день. Усі три імені — Джудіт Велль, Анджела Ворнер та Мері Мак-Лауд — написані на дверях разом із довгими списками літер за ними.

Майя повернула ручку дверей і відчинила їх. Порожній і маленький передпокій — двомісна канапа та тахта. Картини на стінах так само пасували б до мережевого мотелю біля дороги. Бежеві стіни та килим. На дальніх дверях висіла табличка: «ІДЕ СЕАНС. ПРОХАННЯ ЗАЧЕКАТИ».

На рецепції нікого не було. Майя подумала, що пацієнти, мабуть, переважно люди відомі, тож чим менше народу їх бачило, тим краще. Один пацієнт сидить на сеансі. Коли він закінчиться, пацієнт вийде в коридор через двері в кабінеті лікаря. Тоді запросять іншого (або, у цьому випадку, Майю). Тож пацієнти ніколи не бачать один одного.

Звісно ж, бажання зберегти приватність і таємницю було зрозумілим, адже Майя теж не хотіла, щоби хтось дізнався про її «розлад», але це могло завдати й певної шкоди. Лікарі завжди наполягають, що душевна хвороба нічим не відрізняється від фізичної. Наприклад, наказати людині з клінічною депресією, щоб вона перестала страждати й вийшла з дому, — це все одно,