Читати книгу - "На запах м’яса"

собою, коли підете… на консультацію. У вас є адреса, телефони міської онкологічної лікарні?

– Немає… – відповідала Майка, сама себе не чула.

– Я напишу…

– А якось… тут уточнити можна? Зараз! Невже ви оглядали мене биту годину й нічого не скажете? Ви… не хочете вбивати мене? Я… Прошу! Я не звалюся! Благаю – скажіть.

– Не варто ворожити на кавовій гущі. І лякатися наперед. Повірте! У мене товстелезний довідник із новоутворень на тілі й шийці матки – десятки різновидів, для лікування кожного свій підхід. І все починається з ретельного обстеження й визначення характеру пухлини. Безумовно, раджу розпочати вже найближчими днями. Можете перед візитом до онколога зробили біопсію новоутворення радіохвильовою петлею з гістологічним висновком. Однаково онколог порадить розпочати з цього. На Печерську є клініка, де проводять таку процедуру. Вона вирізняється досить точними результатами. Дати контакти?

– Що таке біопсія?

– З тіла новоутворення візьмуть маленьку частину тканини, щоби дістати відповідь на головне питання: пухлина доброякісна чи ні.

– А скільки коштує… біопсія?

– Орієнтовно від шестисот гривень.

– А-а-а… Зрозуміло… Давайте контакти. – Згадала: з тисячі п’ятсот дев’яносто залишилося. Смішно… Десятки не вистачає. На біопсію. А на життя – ані копійки нема…

– Ви молода. У вашому віці справляються з найтяжчими хворобами. Дайте собі добу… На те, щоби усвідомити… І не здавайтеся. Лікуйтеся, – лікарка вичерпала арсенал заспокійливих слів, потайки глянула на годинник. – Вибачте, певно, під кабінетом уже черга…

Майка підвелася з кушетки, ступила крок до дверей.

– А ви… Ваша думка! Ви ж не тільки… по біопсії орієнтуєтеся. Ви ж… розумієтеся на тому.

Лікарка відсунула стілець, узяла Майку під руку.

– Ходімо, я вас проведу…

Вела до дверей, спокійним тихим голосом розпитувала: коли в гінеколога востаннє була, чи не втратила вагу останнім часом, чи піднімала важке, чи були стреси, як харчувалася… Майка відповідала на автоматі. І важке піднімала. І схудла – а як не схуднути: крутиться цілодобово, виспатися нема коли. Гінеколог у студентській лікарні на початку навчального року Майку дивився два місяці тому – ніяких проблем. Не могло ж воно так швидко виникнути…

– Скажіть! Що ви думаєте?

– На саркому матки схоже. Вона досить швидко… Але може бути й банальна міома. – Лікарка власноруч розчахнула перед Майкою двері на вулицю. – На все добре. Ви ж… Завтра ж… На обстеження…

– Потім до вас?…

– Ні, ні… Я там вам усе написала… До міської онкологічної… На Верховинній… Ви ж киянка? Тоді – до них…

Задуха… Чому люди тремтять, піднімають комірці, обгортають шиї шаликами, заляпуються мокрим снігом, штовхаються біля маршруток?… Задуха страшна – дихати нічим. Майка стікає потом, ноги несуть – куди?… Світ навколо – німий, нічого не чує. Майка насторожено прислухається до відчуттів у животі. Болить? Болить… Так сильно болить, кричати хочеться.

Зупиняється посеред вулиці, шарудить у кишенях: де мобільний? Заклопотаний перехожий наштовхується на Майку, буркотить вибачення, біжить собі далі. Майка озирається йому вслід, наче той перехожий точно знає, чи жити їй. Не хоче зізнаватися? Тікає?…

– Де мобільний?…

Нерухома дівчина посеред гамірного тротуару дратує люд.

– Ну, що ви завмерли, пані?! – кидає літній чоловік із професорською борідкою, оминає Майку, вступає в калюжу.

– Пішов у дупу… – несподівано люто кидає Майка йому вслід.

Літній чоловік зупиняється:

– Така молода… І така чорнорота…

– Забирайтеся…

Чоловік губиться, задкує, бубонить під ніс щось морально витримане.

Майка врешті знаходить мобільний.

– Мамо!

– Господи, доню, ну не зараз! – шепоче в трубку мати. – Ми в театрі…

– У якому?

– Франка…

Майка відрубає зв’язок, виходить на проїжджу частину, махає рукою так відчайдушно, аж сльози навертаються: ну, хоч хтось… Зупиніться, згляньтеся…

– Куди? – з чистенького «опеля» визирає молодий водій.

– До театру Франка.

– Вісімдесят…

А пофіг! За двадцять хвилин Майка вже проривається до театрального фойє.

– Вистава коли закінчується? – тьмяно питає літню жінку біля входу.

– За десять хвилин.

Майка не дякує. Виходить на вулицю. Задуха… Розстібає куртку, стоїть у калюжі біля входу, дивиться на годинник і не витримує, знову набирає маму.

– Майє, це неподобство! Я ж казала…

– Вийди! Я біля входу!

– Якого? – роздратовано шепоче мама.

– Театрального!

– Що сталося?

– У мене рак!

Першим виповзає Луцик. Кахикає в кулак сердито, дивиться на Майку з підозрою: «Щось ти, дівко, крутиш». За дідом вибігає мама.

– Донечко… – Простягає до Майки руки.

– Мамо! Мені страшно! – Майка припадає до мами, сльози котяться, коліна тремтять.

– Так, дівчата! – встряє Луцик. – Годі увагу привертати. Не на сцені. Додому поїхали. Там поговоримо.

…У крихітному однокімнатному барлогу на Харківському сидять рядком мама і Луцик, слухають Майчин рваний крик зі сльозьми впереміш.

– Так! – Луцик підводиться, розправляє спину. – Ну, що я тобі скажу… Аби я всіх лікарів слухав, давно б копита відкинув.

– Ви не розчули? Ось УЗД! Лікар написав – новоутворення! – кричить Майка, сама впивається поглядом у чорний знімок: де та біда?

– Розберемося! Куди вони тебе направили? До міської? До обласної поїдеш! У мене там знайомі.

– Не поїду! Лікарка сказала – спочатку біопсію зробити. Щоби з нею до онколога. Шістсот гривень треба.

– Нащо? – обурюється Луцик.

– На біопсію… Ось! Лікарка адресу приватної клініки дала.

– А ти їх слухай більше! Їм аби гроші висмоктувати. Ганятимуть по колу, – сердиться Луцик. – Кажу ж – до обласної поїдеш! Безкоштовно там усе зроблять – і біопсію, і МРТ, і все, що треба! Домовлюся! Покладуть у стаціонар, обстежать… Усе буде добре! Молода ще… помирати!

Майка розгублено дивиться на маму. Мама мовчить – зціпила долоні, заклякла, зблідла.

– Мамо…

– Я з тобою завтра поїду, – Мама забуває виглядати оптимістично, очі вологі. – А нині… у нас лишайся. Правда ж, Григорію Івановичу?

Луцик зітхає, киває роздратовано: а куди ж хвости подіти? Усі наші…

На тісну кухоньку мама перетягує з кімнати вузеньке крісло, розкладає його для Майки – сидить поряд, гладить доню по руці – усе добре…

– З тобою посиджу, поспи…

– Мамо… А раптом запізно?

– Не може того бути. Ти ж чула? Григорій Іванович сказав: у нього знайомі в тій лікарні… І платити не треба… Ти спи. Щоби ми завтра із самого рання…

Не вийшло! Ні зрання, ані пізніше. Майка збожеволіла від страхів – скрутилася на кріслі, притискала руки до живота.

– Не можу встати! Боюся… Болить!

– До вчора бігала – нічого не боліло?! А за день враз помираєш? – Луцик не церемонився. – То істерика, а не рак! Ану! Узяла себе в руки і вперед!

– Не можу…

Луцик плюнув, попхався до свого міністерства, наказав перед тим Надюсі привести Майку до тями, бо… двічі потрібних людей не турбуватиме! Це ж ганьба: він за