Читати книгу - "Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії"

до найбільш велелюдних столів з мескалем. Але згодом Кен вигадав ще кращий (на його, плюгавця, думку) спосіб пробиватися крізь натовп мексиканців до завітних ларьків.

— Гей, дівчата! — щодуху репетував огрядний техасець. — А налийте-но цьому парубійкові! - і тицяв, паскуда, прямо на мене. — Тоді він щось скаже вам голосом Арнольда Шварценеггера!

Притьмом нас підпускали до столу і наливали по вінця пластикові келишки, оскільки усім хотілося почути як цей чахлик цвірінькатиме голосом самого Шварценеггера. Ми виціджували усе, нам пропонували на вибір ще, затим знову наливали, а ми знову жлуктили. Звичайно, потім наставала моя черга щось варнякати, причому голосом Арнольда, але я… соромився і м’явся. І мовчав.

— Ну, чого ти, — благально лопотів на вухо Кен. — Ну, скажи «Hasta la vista, baby», тобі ж то нічого не вартує. Ну або хоча б оте «I’ll be back». У тебе класно виходить.

— Давай, Максе, давай, не соромся! Вони чекають на тебе, — вторував йому Пітер, метеляючи баламутним язиком, який ніяк не хотів слухняно влягатися за зубами і вперто висковзав з рота. — Давай, це ж так просто!

Мексиканки за столом і мексиканці навколо стола стійко вичікували, та надаремно. Я німував, ніби хлоп’я, яке забуло свій віршик на новорічному ранку, і тихцем длубався носаком кеда в землі, опустивши очі додолу. Підпите юрмисько починало невдоволено гудіти, після чого Кен витягав мене з натовпу і гукав:

— Спокійно, панове! Спокійно! По дорозі назад ми до вас ще завітаємо і, от побачите, він буде говорити!

Тоді ми переходили до наступної ятки, де все повторювалось з точністю до дрібниць: пробивались без черги до стійки, хлиськали все, що нам наливали, тоді я по-партизанськи мовчав, а Кен своїм красномовством гамував обмануту публіку й розчищав шляхи для відступу.

Біля одного з кіосків Кен вигадав нову каверзу, аби позбиткуватися наді мною. Ми якраз надибали своєрідний відділ, де у всіх пляшках з мескалем бовталась якась гидота: то черв’як, то оса, а в одному з бутлів — ціла змія. Біля цього столу навіть було чим закусювати: спеціально поряд з пластиковими наперстками для дегустування тулилися дві пласкі тарелі; в одній розляглися сушені черв’яки, в другій — сарана чи інша, подібна на неї потолоч. Теж, зрозуміло, сушена. З першого позирку я визначився із власним ставленням до такої закуски: нічого, окрім осоруги та відрази до тих заїдків, я не відчував. Але Кен, невгомовний песиголовець, разом зі своєю бокастою дружиною не відчепилися від мене, доки не примусили з’їсти одного хробака.

— Лише одного, — сердито бурчав я. — Лише один черв’як, а потім ви від мене відлипнете! І більше жодних черв’яків на вечерю!

І я запхав ту коричневу гидоту до рота й заходився жувати. О, якби ви знали, як то було огидно! Таке відчуття, наче тобі слимаків за спину накидали. Але то тільки спочатку. А потім, як розібратись, на смак засушена тваринка видалася не такою вже й бридкою, і славно хрумтіла на зубах. Головне не думати, що у тебе в роті черв’як.

Роздавали і рекламували напої переважно дівчата. На самому початку я якось не звертав на них уваги: дівчата як дівчата, такі ж, як і всі мексиканки, — чорняві, в міру пухкенькі, з лискучою атласною шкірою на відкритих плечах та щічках. Одначе після п’ятого столика з мескалем у голові зародилась підозра, що ятки, певно, спеціально розставили так, аби краса дівчат, які за ними топталися, йшла по наростаючій. Після десятої ятки підозра переросла у впевненість, і я вже просто не міг відірвати очей від мексиканських краль.

Я зовсім не збирався наспиртовуватися там мескалем і обпиватися вусмерть, ми просто швендяли туди-сюди, дегустуючи усе підряд. Але ж, либонь, правду люди кажуть: коли хочеш сп’яніти швидко, пий алкоголь наперстками…

Через деякий час я почав підозрювати, що щось тут в дідька не те. По-перше, я взявся, плямкаючи і прицмокуючи, жувати з насолодою сухих черв’яків, ретельно розмелюючи їх язиком і приговорюючи «zis is real good[99]», а потім ще й просив добавки. А по-друге, за кожним столиком я чіплявся з усілякими непристойностями до неперевершених (так мені тоді здавалося) мексиканок і залюбки харамаркав «Hasta la vista, baby», навмисне з диким акцентом, щоб більше бути схожим на Шварценеггера. Після моїх слів Кен та мексиканочки аж пищали від задоволення і плескали в долоні.

— Нє, ну він точно звучить як Арнольд!

— О, так, так!

— Хочеш ще черв’ячка?

— Давай! Ням-ням! Hasta la vista, baby!

Я не марнував часу, ліз обніматись, мацав талії мексиканок і безугавно волав Кенові, щоб той зробив ще одне фото. Пітер, який теж добряче нарізався, дерся і собі робити такі ж кадри, але Марія сердито вишкрябувала хлопця назад.

І так біля кожного столика, навіть біля тих, які ми пропустили на початку. Мені зробилось так хороше, що я забув про біль в натовченому ананасом нюхалі.

Обнишпоривши усі два ряди, ми спинились перед виходом, але я тільки-тільки розгулявся і відчував небувалий приплив сил, тому запропонував друзяками зайти на друге коло. Жіноцтво виступило проти, Кен змовчав (щоправда, промовчав задля годиться, певне, щоби потім не схопити прочухана від своєї мадам, але я по очах бачив, що техасець геть не проти лишитись на вечірці), відтак я сердито тупнув ногою, схопив за плечі Пітера і з криком «Hasta la vista, baby!» понісся на найближчий столик…

Коли Кен та Рейчел витягували мене за барки з мескалевої вулиці, надворі зависала глупа ніч. Марія волочила Пітера, техасці волочили мене, а я впирався і на всю горлянку волав:

— I’ll be back, motherfuckers!

— Ми не забудемо тебе, Термінаторе! — кричали і реготали мексиканці.

А ще вони плескали мені, певно, як ще ніхто й ніколи мені не аплодував. І Кен теж плескав… коли Рейчел не бачила. А я аплодував мексиканцям — дякував. У якій ще країні я зміг би налигатися до очманіння найкращим павільйонним пійлом всього за півтора долари та ще й серед такої славної компанії? Тому я теж плескав. Кричав і плескав.

О люди, того вечора я полюбив Мексику не менш за рідну Україну. А мексиканських дівчат (вибачайте, панове, горіти мені на пекельному вогні) навіть трошечки більше…

* * *

На тому ліричний мескалевий вечір не завершився. Перед тим як ретируватися з алкогольної вакханалії, ми з Пітером прикупили в одному з кіосків два бутля хорошого мескалю і взяли їх з собою у хостел.

Врешті-решт лишились тільки ми вдвох. Голландець відправив свою подружку спати, а Рейчел, погрожуючи здійняти торнадо