Читати книгу - "Республіка Шкід"

«в тому, що Корольова Михайла, 14 років, прийнято».

Сергіївська дала не менш блискучу характеристику:

«Хлопець безумовно здібний, але лінивий і іноді просто сонний, здатний дрімати під час уроків. Дисципліні підкоряється не завжди, дуже впертий, іноді задирливо зухвалий і грубий. У школі пробув рік і за цей час кілька разів попадався на великих і дрібних крадіжках, зломі замків і в самовільних відлучках із школи. У класі неуважний, під час уроків займається сторонніми книгами, часто базікає і цим заважає заняттям інших. До товаришів ставиться добре й має у них авторитет. Із старшими розв'язно-уважний або похмуро-замкнутий, вважає себе дуже самостійним. Курить, не раз було помічено, що грає в карти. До матері ставиться уважно».

Останній атестат Корольову дав «Дитячий обслідувальний інститут психоневрологічної академії». У відзиві, підписаному професором психіатрії Грибоєдовим, сказано:

«Корольов Михайло хворіє на гостру неврастенію на грунті, очевидно, розумової перевтоми. Влітку хворіє на безсоння, зовсім не спить по дві ночі підряд. Корольов потребує відпочинку, водо-, світло- й повітролікування, яке може бути проведено у Виховавчо-клінічному інституті для нервових хворих».

Але «водо-, світло-, повітролікування» Корольов не пройшов. Сергіївська розсипалась, і він попав у Шкіду.

У Шкіді дві перші характеристики не підтвердилися. Корольов не крав, поводився пристойно й бешкетував помірно. Непомітно було в ньому і слідів «розумової перевтоми».

Тільки в одному відзив професора Грибоєдова був правильний. Мишко Корольов хворів на неврастенію та безсоння.

У ці безсонні ночі він шаленів, був сам не свій. Лаяв останніми словами вихователів, теревенив усяку всячину, плакав… А виспавшись, «опохмелившись», каявся і знову ставав «нормально-дефективним».

Такий Корольов Михайло.

Третій тип — Старолипський.

Він — низенький на зріст. Обличчя в нього зовсім дитяче, а манера одягатись і постать роблять його схожим на старорежимного гімназистика. У Володьки Старолинського батька не було, були тільки мати і вітчим, биндюжник. Старолипський теж неврастенік. Хворіє на клептоманію; коли находять припадки, краде що попало; крім того, він невиправний картяр…

На Сергіївську Старолипський попав, як і його товариші, за крадіжку і до Шкіди прийшов, маючи погану репутацію.

Четвертий — Тихіков.

Сергіївська характеризує його так:

«Тихіков Євген — хлопець з інтелігентної сім'ї, круглий сирота, має дядька. Тихіков — дуже здібний хлопець, усе засвоює легко й добре вчиться, але не позбавлений лінощів. До товаришів ставиться добре, але тримається дещо осібно. Не терпить спільних прогулянок і завжди під якимсь приводом намагається залишитися вдома. З старшими стриманий, заперечує завжди лагідно й майже не грубіянить. У класі сидить як належить. Курить, часом захоплюється грою в карти, іноді спекулює, але взагалі хлопець допитливий, чуйний, серйозний і трохи замкнутий».

У Тихікова трикутна голова, високий лоб, коротенька, нескладна постать. У Шкіді до кінця днів своїх Тихіков залишався відлюдним, бешкетував рідко.

Ці четверо прийшли до Шкіди міцно спаяні у неподільний союз. Думали спільно відстоювати свої інтереси. Навчені досвідом Сергіївської, не сподівалися на добру зустріч.

Але помилилися. Зустріли їх дуже добре, як, зрештою, зустрічали й усіх інших.

З першого ж дня Джапарідзе, як найрозвиненіший, пристав до «верхів». Дізнавшись, що у Шкіді видаються журнали, він заявив про своє бажання видавати журнал «Шахіст». Очевидно, побачивши в цьому якусь для себе вигоду, Янкель уклав з ним сламу.

Корольов увійшов у сламу з Купцем, а Старолинського взяв під свій захист Пантелєєв.

Тільки Тихіков лишився без нерозлучних друзів. Завжди він сидів за партою, читав Майна Ріда або Жюля Верна і весь час щось жував… Жував, пережовував, відригував і гикав. За це згодом він дістав прізвисько Жуйний.

Четвірка принесла з собою давні прізвиська: Корольов — Флакончик, Старолипський — Хлопчик, Тихіков — Адмірал, а Джапарідзе — прізвисько непристойне.

У Шкіді лише Тихікову вдалося зберегти прізвисько Адмірал, решту перейменували у перший же день їхнього приходу.

— Джапарідзе — надто довге, — заявив Японець. — А паскудних прізвиськ ми не даємо. Тому назвемо тебе просто Дзе.

— Ваше діло, — погодився грузин, — Дзе так Дзе.

Старолинського той же Японець назвав чомусь Голим паном. Згодом його звали Голий пан, Пан, Голий і просто Голенький.

Корольова прозвали Кальмотом за те, що він замість «кусок» казав «кальмот»:

— Дай мені кальмот хлібця.

Або:

— Позич кальмотик сахарину.

Одночасно з сергіївською четвіркою прийшов у Шкіду і Гладун, тихий чоловічок з пухлим обличчям і туманним минулим.

САША ПИЛЬНИКОВ

Костолмед діє. — На гімнастику, швидко! — Зцілення прокажених. — «Альте камераден». — Мюллерівська гімнастика. — Манна небесна на класній грубі. — Хлопець з бабським обличчям. — Туфлі. — Жест нальотчика. — Недотепа.

Продзвенів дзвоник, закінчилася перерва. У клас четвертого відділення ввійшов Костолмед, він же Костець.

— На гімнастику, швидко!

Хлопці неохоче поплентали з класу.

— Швидко! — підганяв Костець, постукуючи круглою полірованою паличкою.

Коли всі вийшли з класу, за партами лишилися сидіти Японець і Янкель.

— А ви що? — піднявши брови, спитав Костець.

— Не можемо, — скрививши обличчя, промовив Японець. — У нас ноги болять.

Хворі шкідці за наказом Вікмиксора звільнялися від гімнастики.

— Покажіть, — сказав Костець.

Японець, кульгаючи, підійшов до вихователя і підняв босу ногу. Нога на п'яті пожовтіла, напухла, і в самому центрі утворилося огидне на вигляд нагноєння.

— Нарив в останній стадії, — стогнучи пояснив Японець. — До вбиральні ледве ходжу, не те що на гімнастику.

— Гаразд, лишайся, — сказав Костець. — А ти? — звернувся він до Янкеля.

Янкель мало не рачки підповз до халдея.

— Сил немає, — прохрипів він. — Замучила, чортова гадина.

Він закачав штани. На коліні й далі до стегна тягнувся страшний, червоний з синюватими прожилками шрам.

— Де це тобі так попало? — скривившись, запитав Костець.

— Дрова пиляв, — відповів Янкель. — Пилкою. Ходити не можу, дядю Костю, тим більше вправи робити.

— Лишайся, — погодився Костець і вийшов з класу.

Коли він вийшов, Янкель, щільно зачинивши за ним двері, сказав:

— Ну, брат, а тепер, мабуть, можна й вилікуватися.

Кажучи це, він підійшов до своєї парти, закачав штани і, послинивши долоню, одним рухом руки змив страшну рану.

Те саме зробив і Японець.

Зцілившись, обидва сіли за парти. Японець вийняв книгу, а Янкель — початий журнал.

Цей спосіб ухиляння від гімнастики вигадав Янкель; він же, маючи здібності малювальника, художньо розмальовував за невелику плату виразки, рани, пухлини та інше.

Костець вірив, що ці хвороби — справжні. І зараз, коли вихователь піднімався нагору в гімнастичний зал, його душа під грубою казарменою оболонкою халдея була сповнена співчуття до нещасних мучеників.

А в гімнастичному залі вже зібралися хлопці. Коли ввійшов Костець, вони вищали, вовтузились і