Читати книгу - "Ключ"

les grandes compositions[37]. А тому вважай мене просто повією.

— Перестань, Сано.

— Ні, це ти перестань. Я проститутка, і хочу, щоб це бачили й знали усі. Я просто професійна путана, — сказала вона так голосно, що гамірна компанія притихла. — Я не приховую цього, — сказала вона і знову випила, і виклично провела кінчиком язика по губах. — Хіба це погано? Скажи, хіба тобі не подобається втішатися з професійною проституткою?

— Дуже, — сказав я. — Мені дуже подобається.

— Отож бо.

Сана підвелася і, похитуючись, пішла до шинквасу (я не міг зрозуміти, чи вона вже така хмільна, чи зумисне отак похитується, але мені стало страшно, коли побачив, що з під куценького сарафанчика світяться глибокі вирізи на чорних колготках, що її випнуте сраченя націлене на генеральний штаб МВС, як осине жало).

Я б не сказав, що цей штаб виявив особливу військову витримку, та все одно подумки я кожному оголосив подяку із занесенням в особову справу.

Сана підкликала Камілу, — та чомусь весь час пропадала на кухні, хоч її очі були вже геть каламутні, і мені закралась підозра, що Камілине сп’яніння не алкогольне, — однак з їхнього шепотіння можна було зрозуміти не більше, аніж із шелесту шовкопряда в шовковичному листі.

Я тільки пізніше здогадався, про що вони говорили: стерео колонки вибухнули такими ритмами, що від звукових хвиль у мене на голові затремтіло волосся. Сана ще приклалася до чарки, а потім потягла мене за руку до танцю, я сказав, що вона вже зовсім поїхала, що їй треба у тих непристойних шатах сидіти й не ворушитися, на що Сана сказала, що вона не поїхала, а попливла, je m’en fiche de tout[38], сказала ця відьма і, вихляючи жалом, метнулася до сусіднього столу, я не спам’ятався, коли біля неї опинився Жора, але бачив, як обоє вони затряслися в судомному танці.

Мене зовсім не доймали ревнощі, зрештою, до кола потрюхикали ще дві пари, але страхала неймовірна блідість на Сани ному обличчі, яким уже пробігали дрібні конвульсії. І ще я побоювався, аби щось не зробилося Жорі, адже одні й ті самі андрогени викликають і хіть, і несамовиту агресію, — з гіркою усмішкою я засвоював уроки сексопатолога Оксани Вербної, — аґресію не лише інструментальну, а й нищівну, особливо, коли йдеться про наземних приматів, — доповнював я свого коханого вчителя, і десь тоді краєм ока завважив, що до їхнього танцю ще пильніший Саватій, його неприродно червоне обличчя, як сказала б Сана, пливло, пливло, пливло, але він мужньо сидів на місці, я без застережно почепив йому на могутні груди орден «Червоного прапора», я взагалі того вечора був надзвичайно щедрим, і незабаром усі мої любі менти сиділи в орденах і медалях, вони так подзенькували тими нагородами, що в мене розколювалася голова.

Особисто ж я марно намагався заслужити найскромнішу медальку, таку вже скромну, що навіть не міг згадати, як вона називається, ну, оту медальку, що дають за врятування тих, що топляться, спершу пливуть, а потім топляться, я з усіх сил старався її заробити, та в мене ніякого біса не виходило, бо моя найчарівніша путана, моя найсолодша проститутка, моя найвітрогонніша повія, моя найпроцептивніша сучка втратила усякий контроль над собою, вона вже була така п’яна і вітряна, що коли пішла з майором підполковником до повільного танцю, то не чула, як об її груди треться медаль «За відвагу на пожежі», на мене вона вже майже не звертала уваги, адже я заслуговував хіба що піонерського значка та ще червоного галстука, і мені не залишалося більше нічого, як піти і повіситись на тому галстуку. Я вирішив так і зробити, я вже й прикинув, де краще зачепитися, аби кинути виклик не лише Сані, а й усім самогубцям, які ніколи не лізуть у зашморг перед дзеркалом, отож неважко здогадатися, що я вирішив це зробити в нашій прекрасній ванній кімнаті, адже, окрім усього, коли глянути збоку, складеться враження, що мене повісилося аж двоє — ну як? — як вам це подобається, мій дорогий Сен Мартене, я маю на увазі не саме самогубство як таке, а матеріальне втілення фатального числа «2».

У мені вже не лишалося ані крихти вагань, я визрів, я аж перезрів перестиг, як ота велетенська груша, яку витівниця природа насадила Жорі на плечі замість голови, і, знову зациклюючись на числах та іменах (Жора, Жорж — це ж прекрасне ім’я Георгій), я вирішив нагородити себе принаймні посмертно і не знаходив для цього почеснішого ордена за «святого Георгія», я вже побачив, як той георгіївський хрест красиво сяє на грудях мерця — висить хрест і висить вішальник, це було так зворушливо, що я ледве не схлипнув: «Грушо грушо, на якій же вербі ти виросла?

На якій вербі ти висіла, грушо?» І коли Сана, коли ця найчарівніша з усіх повій і найдорожча з усіх проституток, раптом пішла поза шинквас, пішла, спотикаючись, до дверей, що вели на кухню, пішла, веретенячи оголеним жалом, у самісіньке кубло цього борделю, коли вона причинила за собою ті двері під заслиняними від хіті поглядами, я також підвівся і рішуче пішов із бару, спустився сходами вниз, потім іншими сходами рушив угору, але на цих, інших сходах, що вели до готелю, я зупинився, вслухаючись у якийсь стукіт: один два три, один два три, — спершу мені здалося, що я чую кроки зимового рибалки, а тоді здогадався, що ні, — це стукотить моє навіжене серце.

Двері до нашої кімнати були незамкнуті — моя неуважність теж уже дійшла краю — я штовхнув їх і відважно рушив до ванної, чуючи далекий голос дощу, та, прочинивши двері, завмер: під душем стояла Сана, заплющивши очі, бо її обличчям стікала вода, усім її тілом стікали струмки, вона жадібно підставляла себе густим бризкам, ловила їх кожною клітиною свого тіла, у дзеркалі я бачив її гострі лопатки, а потім більше не витримав, відступився і впав на ліжко.

Я здогадався, що Сана прослизнула в готельний коридор через кухню, скористалася, так би мовити, службовим ходом, через те й опинилася тут раніше за мене, однак сум’яття, — та яке там сум’яття! — гострий неспокій оволодівав мною з голови до п’ят, він вступав у мою кров і пронизував кожен нерв. Русалочка на стіні уже не підморгувала заклично, вона знову скидалася на мойру, на невблаганну мойру Неминучості скидалася