Читати книгу - "Звільни свого внутрішнього римлянина"

У нашому сучасному світі ми маємо доступ до медицини, яка використовує різноманітні методи лікування. У давнину люди не менше, ніж ми тепер, опікувалися своїм здоров’ям, але тогочасні можливості лікування були обмеженими, тому збереженню здоров’я надавалося набагато більше значення. Окрім того, наші прабатьки зовсім інакше, ніж ми, розуміли і здоров’я і хвороби.

Існувала ціла низка творів на медичну тематику — від ранніх праць, що приписуються авторству Гіппократа з Коса, котрий помер приблизно в 375 р. до н. е., до пізніх авторів доби Римської імперії, таких як Аретей, Целій Авреліан, Цельс і, звичайно ж, Гален, особистий лікар римського імператора Марка Аврелія, котрий, як це прийнято вважати, написав понад 350 творів. Більшість теоретиків медицини вважали, що тіло містить чотири гуморальні рідини, наведені в найвпливовішому тексті гуморальної медицини Гіппократа «Про природу людини»: чорна жовч, жовта жовч, кров і флегма. Ці теорії вважали, що всі хвороби, на які страждає людина, пов’язані з різними рівнями тепла та вологи в тілі, що впливає на баланс цих чотирьох рідин. Але в тому, що виходило за межі цих постулатів, згоди між медиками було мало. Вони працювали на висококонкурентному ринку, і кожному доводилося приваблювати клієнтів у власний спосіб. У будь-якого лікаря був свій підхід до зцілення недуг, і хоча іноді їх і намагаються поєднати в певні «школи», насправді ця спільнота являла собою не кілька течій, а широке поле в цілому однотипних медичних підходів. Лікарі, відомі під дещо дезорієнтуючою назвою «методисти», доводили, що всі хвороби можна класифікувати на основі простих діагностичних методів: хвороби, викликані здавлюванням, розслабленням або поєднанням того й іншого. Так звані емпірики відкидали універсальні теорії. Вони віддавали перевагу лікуванню окремих симптомів кожного конкретного пацієнта. Раціоналісти вважали за потрібне дивитися глибше від поверхневої симптоматики і намагалися зрозуміти приховані причини хвороби.

Таке медичне теоретизування було імпортним — грецьким — продуктом, тому багато римлян йому не довіряло. «Природна історія» Плінія Старшого, особливо книги 28–29, містить багато інформації про лікування, яким голова родини може займатися у своєму домі самостійно. У такому лікуванні застосовувалося те, що було завжди під рукою в будь-якому римському маєтку: гній, внутрішні органи та різні частини тварин. Тож кликати когось із цих пролаз — грецьких лікарів — було абсолютно не обов’язково.

«Священні промови» Елія Аристида дозволяють зазирнути до чарівливого внутрішнього світу відданого шанувальника Асклепія. Автор вів щоденник і протягом кількох десятиліть у найменших подробицях описував фізичні нездужання, сни та зцілення, що їх посилав йому бог. З усією можливою увагою до найменших змін свого фізичного стану він видається ще більшим невротиком, ніж найнеосвіченіший сучасний іпохондрик. Зрозуміло, що уважне ставлення храмових жреців і загальна обстановка, пов’язана із цілительством, створювали ефект плацебо, достатньо стійкий, щоб у багатьох випадках приводити до поліпшення самопочуття.

Чітких меж між медициною народних засобів і медициною релігійних практик у Стародавньому Римі не існувало. У храмі Асклепія працювали лікарі. Не було і прямого протистояння між медициною і вірою. Сам Гален почав вчитися на лікаря лише тому, що побачив уві сні, як Асклепій з’явився його батькові, і пізніше посилався на бога, щоб не брати участі в германській кампанії разом з імператорським двором. Він стверджував, ніби Асклепій (дуже своєчасно) відвідав його уві сні та повелів утримуватися від подорожей.

Цей розділ написаний переважно на матеріалі різноманітних творів Галена і трактату Цельса «Про медицину». Користь голодування описується в «Листах» Сенеки (18). Вегецій («Про військову справу», 1) розповідає, із чого складаються тренування новобранця, котрий вступає до лав римського війська. Описувані ним 60 фунтів ваги заплічного мішка дорівнюють сучасним 20 кілограмам або 44 фунтам. Про античне ставлення до психічних захворювань і про їхнє лікування див. другий розділ моєї книжки «Масова культура в Стародавньому Римі» [31]. Розповідь про голодного, який сам собі наносить каліцтва, можна знайти у Іоанна Златоуста в «Проповіді про Перше послання до коринфян», 21.5–21.6 («Грецька патрологія», 61.177–61.178). У Новому заповіті (Лука, 8:26–8:29) описано сумну долю біснуватого з Герасинської землі, який жив сам на околиці міста. У «Грецьких магічних папірусах» (4.1227–4.1264) на сторінці 180 наводиться заклинання для вигнання демонів. Магія, що використовувалася для лікування різних захворювань, згадується у творі Катона «Про сільське господарство» (160), у «Природній історії» Плінія Старшого (28.11.45–28.11.46) і в «Грецьких магічних папірусах» (7.201–7.202; 36.256–36.264). Сни, пов’язані з хворобою, можна знайти в трактаті Артемідора «Про тлумачення снів» (наприклад, 5.59, 5.61, 5.71).

⁕ Розділ VIII ⁕

Боги допомагають тим, хто допомагає богам

Що ж робить нас, римлян, переможцями в усьому, за що тільки ми беремося? Беззаперечно, це сила духу, жага завоювань і вміння правильно впорядкувати та підтримувати своє домашнє господарство. Однак усе це було б марним, якби нас не підтримували боги. Щоб домогтися успіху, подібного до римського, навчайтеся привертати богів на свій бік і утримувати їхнє благовоління. Дозвольте розповісти вам, як підступитися до могутнього божественного пантеону, як зрозуміти, чого боги від вас хочуть і як використовувати їхню силу для подолання ваших ворогів.

Що ви можете сказати богові? Що ви, слабка людина, можете зробити, щоб вони хоча б почули ваше прохання про допомогу, а потім іще не полінувалися б на нього відгукнутися? Найпростіше сформулювати свій заклик до бога так: «Я тобі щось даю, а ти щось дай мені натомість». Але це необхідно постійно підкріплювати конкретними діями: приносити жертви, робити богам різноманітні подарунки — посилати їм свої молитви, давати обітниці тощо. Усе це треба робити з неодмінною вірою в те, що принесене вами їм обов’язково сподобається, що спонукає їх втрутитись у перебіг подій і стати на ваш бік. Чесно кажучи, боги не завжди дослуховуються до молитов або спокушаються піднесеними їм дарами. Та якщо ви постійно живете, дотримуючись правил благочестя, то рано чи пізно боги дадуть вам прихильну відповідь. Саме такі взаємовигідні відносини між слабкими істотами та могутніми богами і є тією силою, що керує рухом не лише земного життя, але й рухом усього всесвіту.

Немає ніякої користі в тому, щоб приносити жертви або запитувати в богів поради, якщо при цьому не використовувати для кожного конкретного випадку точні слова і правильні ритуали. Одні слова будуть доречними, коли шукаєш сприятливих знамень, інші — коли просиш про допомогу, і зовсім інакші знадобляться, щоб захиститися від біди. У наших судах ви можете почути, як спеціальний служник проказує вголос готовий набір молитов, слово в слово зачитуючи їх із книжки,