Читати книгу - "Таємна троянда"

164
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 61
Перейти на сторінку:
Скрижалі закону

І

— Чи можна, Агерне, — заговорив я, — дещо тебе запитати, те, що я вже роками хочу тебе запитати, але не питав тому, що ми стали майже чужі? Чому ти відмовився від берретти[137], і то майже в останню мить? Коли ми з тобою жили разом, ти був байдужий до вина, жінок та грошей і не думав ні про що, крім теології та містики.

Під час обіду я добирав момент, аби поставити це запитання, й ось тепер наважився, бо Агерн трохи скинув із себе стриманість та байдужість, які, відколи він востаннє повернувся з Італії, заступили нашу колись близьку дружбу. Він щойно теж спитав мене про щось особисте й майже заповітне, і моя щирість заслуговувала, думав я, на таку саму щирість і з його боку.

Коли я заговорив, він сáме підносив до вуст келих того старого вина, яке так добре вмів вибирати і так мало цінував, а поки я говорив, він повільно і задумливо поставив келих на стіл та не випускав з руки, а густо-червоні відсвіти забарвлювали його довгі витончені пальці. Тодішнє враження від його обличчя і постаті ще й досі живе в мені, і воно невіддільне від іншого химерного враження: ніби людина тримає в голій долоні полум’я. Тієї миті Агерн здався мені вищим представником нашої раси, який, підносячись над формалізмом недоосвічености та раціоналізмом загальноприйнятих тверджень і заперечень чи опускаючись нижче за них, зрікається, якщо тільки мене не засліпили надії на світ і Церкву, практичних бажань та прозрінь на користь бажань таких нестримних, що ніхто, створений з персти земної, не може їх умістити, та прозрінь таких нематеріальних, що й у їхніх раптових далеких спалахах руки й ноги залишаються в непроглядній темряві. Агерн мав вдачу не то ченця, не то солдата фортуни й, напевно, мав потребу перетворювати діяння на мрії, мрії ж — на діяння, а для таких у цьому світі немає порядку, немає остаточности, немає задоволення. Коли ми з ним були студентами у Парижі, то належали до маленького гуртка, який присвятився дискусіям про алхімію та містику. Ортодоксальніший у більшості своїх переконань, ніж Майкл Робартес, він перевершив його в химерній ненависті до всього життя, і ця ненависть знайшла вияв у цікавому парадоксі — не то запозиченому в якогось фанатичного ченця, не то винайденому ним самим, — що красне мистецтво послане у світ, аби знищити нації, а врешті-решт і самé життя, розсіваючи навсібіч необмежені бажання, наче смолоскипи, що їх метають у місто, аби його підпалити. Я переконаний, що в той час ця думка була не більше ніж парадоксом, гордим плюмажем на капелюсі юности, і вже аж коли повернувся в Ірландію, Агерн пережив бродіння віри, яке охопило наш народ водночас із відродженням його творчого життя.

Ураз він підхопився і сказав:

— Ходімо, я покажу тобі, в чому річ, бо хай там як, а ти мене зрозумієш.

І, взявши зі столу свічник, він освітив вхід у довгий, вимощений плитами коридор, який вів до його особистої каплички. Ми проминули портрети єзуїтів та священників — серед них були особи чималої слави, — яких дав Церкві його рід, і гравюри та репродукції картин, які його особливо зворушували, а ще кілька полотен, що їх дозволили йому придбати у мандрах його невеликі статки, збиті завдяки майже жебрацькому утриманню від того, чого бажає більшість людей. Картини — чи то репродукції, чи то оригінали, — які я знав найкраще, бо вони висіли там найдовше, належали до Сієнської школи, яку Агерн тривалий час вивчав, твердячи, що лише вона зі світових мистецьких шкіл зображувала не світ, а те, що відкривалось у снах і видіннях святим. З-поміж італійців лише сієнці, казав він, не могли чи не хотіли показувати житейську гординю, насолоду від швидкого руху, або надійної сили, або чуттєвої плоті. Вони були настільки незацікавлені цим усім, що часто здавалось, ніби на їхніх полотнах під шатами святого взагалі немає людського тіла, але вони вміли як ніхто інший показати за допомогою нахиленої голови чи піднесеного лику все благоговіння людини перед Вічністю, а найкраще їм вдавалося зображувати людей зменшеними до маленького гурту силуетів на тлі золотої безодні, ніби вони за звичкою споглядали світ здалеку. Коли я похвалив іншу школу, яка глибше занурювалась у життя, Агерн заявив, що вбачає у властивих їй темних обрисах перебільшені почуття.

— Якщо зіставиш з творчістю сієнців навіть делла Франческу, який так глибоко відчував надприродне, — казав він, — то й тоді у твоєму благоговінні знайдеться легенька домішка бруду, дотик примарного жаху — там, де доти неподільно панували любов і смирення.

Часто Агерн розповідав мені про свої надії, що завдяки насиченню душі такими священними образками він спроможеться нарешті досягти прозріння та екстазу, а ще про розчарування тим, що не домігся більшого, ніж сни про дивну і зруйновану красу. Але віднедавна він долучив сюди картини іншого типу, зразки французького символізму, придбані за кілька фунтів у малознаних художників, картини англійців та французів зі школи англійських прерафаелітів, і зараз він на мить зупинився і сказав:

— Мій смак змінився. Я дещо мимоволі зачарований цими обличчями, убачаю в них блідість душ, які тремтять між хвилюванням плоті та хвилюванням духу, а також я зачарований краєвидами, створеними за принципом підсилення природної затемнености й безладу. Ці краєвиди пробуджують в уяві не енергії святости, а оргіястичний танець і пророцьке шаленство.



Мене трохи дратувало бачити нові картини там, де давні полотна колись часто перетворювали в моїх очах цей сірий і млистий, порожній і лункий довгий коридор на передпокій Вічности.

У пам’яті моїй живе майже кожна деталь каплиці, куди ми ввійшли крізь вузькі готичні двері, поріг яких відшліфували підошви таємних вірян, що приходили

1 ... 45 46 47 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємна троянда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємна троянда"