Читати книгу - "Роза Вітрів"

178
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 57
Перейти на сторінку:
наприклад, мені так і не вдалося перекинутися на дозвіллі зайвим словом. Але. Одного разу я стояла в курилці пізно ввечері, обіпершися животом у підвіконня і ловила на собі два пояси клімату, нижче — там, де батарея, був Крим, вище — Київ. А я — ніби одночасно там і там. Майже не кліпала, іноді мені подобається, як пересихає тонке покриття зіниць і злегка пощипує, це додає певної субтро-пічності настрою. Я не знаю, про що я думала, але випадково розвернувшись, зустрілася поглядом із Женею. І він усміхнувся. Алілуя!

Щочетверга із самого ранку хлопці відтягували наш овальний стіл до стіни, стелили гарненький чистий килим, і всі артисти мали заняття з акторської майстерності. Найчастіше то були дихальні вправи, розвиваючі ігри, що допомагають вчитися краще пізнавати себе і входити у контакт із чужими людьми. І навіть йога. За бажанням не тільки артисти, а й менеджери також могли брати участь у цих корисних забавках.

Ще давно-давно я умовила Антона ходили на заняття зі мною. Він погодився, але більшість часу скромно відсиджувався у кутку, доки я на тренінгах вчилася розпізнавати потилицею людей, досліджувала власні м’язи, запихала ноги за голову і падала як справжня акторка провінційного театру. Нас учили ходити, повзати, зображати тварин.

Час від часу ми розігрували якісь мім-сценки, відтворюючи емоції навіть не обличчям, а усім тілом. Ми мали перетворюватися на дітей і старих, на невихованих підлітків і юних балерин, матюкатися як перший панк на селі та зізнаватися одне одному в коханні.

Потім приходив інший педагог. І ми вчилися співати. Іноді при цьому виконуючи кумедні акробатичні рухи.

Згодом, коли у гомінливому череві нашої контори з’явилася Соля, то ми вже радо із нею практикувалися, навіть просто так, коли випадала зайва хвилинка.

Одного разу Герасимович виписав нам тренера з Одеси, який примушував нас розігрувати справжнісінькі драми «в полі». Він написав для кожного завдання на окремому папірці та закинув їх до барсетки, звідки ми мали тягнути із заплющеними очима. Ніхто не відав, яка саме роль йому дістанеться. І це було справді інтригуюче. Витягнувши папірець і ознайомившись із завданням, відступати було не можна. Ми мали заповзято ганьбитися у публічних місцях.

Комусь потрібно було у метро зображати парочку, що от-от займеться коханням.

Мені довелося ритися у смітнику і пропонувати перехожим взяти звідти якісь речі, адже вони зовсім-зовсім новісінькі, але мені не пасують.

Найгірше випало Просто Юрію. Йому слід було стояти біля банкомата і просити провести кредитною карткою йому між сідницями. Юрій довго матюкався терпким радянським заводським матом, але завдання таки виконав.

Після цього усього тренер із Одеси влаштував нам свято у стилі Нотр-Дам де Парі, і ми, виряджені у неоковирні лахи, розгулювали вулицями та співали пісень. Звісно, потім на нас чекали фуршет і самогон.

А ще у нас була корпоративна мантра, що висіла над невеликою дошкою у залі для перемовин. І виглядала вона так:

Мапа не є територією, Адже Життя і свідомістьце системні процеси, В основі будь-якої поведінки лежить позитивний намір, Тому Немає поразок, є лише зворотній зв’язок. І Наявність вибору завжди краща, ніж його відсутність.[1]

І мало не щодня ми мали це усе повторювати по кілька разів, віднаходячи у цьому значно більше філософського змісту, аніж практичного. А іноді супершайзер любив жартувати, підкрадаючись іззаду і проказуючи напівпошепки: «Я тебе підчепив, я тебе поведу, у транс уведу, у ліжко вкладу, а потім виведу і покину». Завдяки отаким його вихилясам ми цю фразу затямили так, що аж від зубів відскакувало, і полюбляли час од часу його перекривлювати, додаючи нових пікантних подробиць. Вже значно пізніше я зметикувала, що таким ловким чином Герасимович зашифрував й вирізьбив нам у пам’яті основні етапи введення у гіпноз методом Мільтона Еріксона: приєднання — ведіння — транс — маніпуляція — виведення. Геній конспірації!

36

Середина лютого, а мені звідусіль пахло весною. Для мене весна — це запах вітру. Я чекаю її ніби другого пришестя, чи яке

1 ... 45 46 47 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роза Вітрів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Роза Вітрів"