Читати книгу - "Останній тамплієр"

кажучи, їй здалося, що між тамплієрами та пограбуванням існує якийсь зв'язок.

— Через те, що на мантіях нападників було зображення червоного хреста?

«Хтозна, може ця версія і цікава», — подумав Рейлі.

— Так, саме через хрести, а також деякі інші деталі. Той рицар, що прихопив шифратор, мовив щось латиною, і ця фраза викарбувана на одному з тамплієрівських замків у Франції.

Де Анґеліс пильно придивився до Рейлі, і на обличчі його з'явилася здивована посмішка.

— Невже ця жінка-археолог гадає, що напад на музей є справою рук релігійного ордену, який припинив існування понад шістсот років тому?

Рейлі відчув, як у нього втупилися очі усіх присутніх у кімнаті.

— Не зовсім так. Просто, якщо взяти до уваги їхню історію та їхній культовий статус, тамплієри могли надихнути купку релігійних фанатиків, що обожнюють їх, на помсту або на ілюзорну спробу відродження цієї організації.

Де Анґеліс кивнув і замислився. Потім він підвівся і почав збирати свої папери з досить розчарованим виглядом.

— Ну що ж, все це звучить досить оптимістично. Бажаю вам подальших успіхів у вашій роботі, агенте Рейлі, агенте Ґейнс і вам усім, панове, — сказав монсеньйор і пішов, полишивши Рейлі із неприємним відчуттям, що глузливі зауваження французького професора про тих, хто серйозно ставиться до теми тамплієрів, стосуються не лише наукової сфери.

30

Мітч Ейдсон знав, що коли йому доведеться просидіти у цій дірі досить довгий час, то він врешті-решт збожеволіє. Але не меншим божевіллям було б залишатися у себе вдома, де на вулицю взагалі не можна було висовуватися. А тут, у помешканні свого татуся у Квінсі, він був у безпеці.

Спочатку Гас, за ним — Бранко. Мітч був хлопець тямущий, але навіть коли б він був таким же бовдуром, як і Гас Волдрон, то все одно зміг би второпати, що хтось має список на знищення, і що він не тільки стовідсотково значився у цьому списку, а був наступним у черзі.

Тож час накивати п'ятами.

Мітч поглянув у протилежний бік кімнати на свого глухого і немічного батька, зайнятого тим, що й завжди — той сидів, втупившись у розмите зображення на екрані телевізора, настроєного, як водиться, на безконечну серію ток-шоу, через які старий постійно сердився, плювався і лаявся.

Спочатку підозра Мітча впала на чоловіка, який його найняв. Йому здалося, що остерігатися треба саме його, але він потім відкинув цю думку. Так, той хлопець міг добре вправлятися з конем, але він не зміг би впоратися з Бранко, а тим більше з таким бурмилом, як Гас Волдрон. Це явно був якийсь хижак, що стояв вище у харчовому ланцюжку матінки-природи. І ким би цей хижак не був, для того, щоб дістатися до нього і знищити його, Мітчу треба було спочатку розібратися з тим хлопцем, який запропонував йому взяти участь у цій ідіотській справі. Основна проблема полягала в тому, що Мітч не мав на нього виходу. Він навіть не знав, як його звуть.

Батько лунко перднув. «О Господи, — подумав Мітч. — Не можна просто так сидіти тут, склавши руки, а то поїде стріха. Треба щось робити».

Хоч надворі ще було видно, він все одно вирішив іти і сказав батькові, що повернеться за кілька годин. Старий проігнорував його, але коли Мітч уже вдягнув пальто і вирушив до дверей, він пробурчав: «Пива і цигарок!»

Це було чи не найдовше речення, сказане його батьком відтоді, як Мітч прибув до нього просто із Центрального парку, де вони скинули свій обладунок і розійшлися на різні боки. Свою частину роботи він зробив: поклав усе рицарське вбрання у маленьку вантажівку і полишив її у власному гаражі за два квартали від своєї домівки. За оренду було сплачено на рік уперед, тож протягом року він до гаража і близько не підходитиме.

Мітч вийшов із квартири, спустився сходами, придивився, чи немає чогось підозрілого, а потім вигулькнув надвір, де вже сутеніло, і покрокував до метро.

Уже почався дощ, коли Мітч обережно вийшов на алею позаду облізлого семиповерхового будинку в районі Асторія, де знаходилася його квартира. Він ніс із собою пакет з шестибанковою упаковкою пива та блоком цигарок «Вінстон», які він купив для свого старого. А ще Мітч був мокрий як хлющ. Взагалі-то він не мав наміру з'являтися біля свого помешкання деякий час, але потім все ж таки вирішив ризикнути і забрати дещо із свого мотлоху, якщо вже він дійсно збирався зникнути.

Постоявши непорушно кілька хвилин на алеї, Мітч простягнув руку і потягнув на себе маятникову балку пожежних сходів. Він постійно змазував її про всяк випадок і тому відчув задоволення від своєї передбачливості, коли вона безшумно ковзнула вниз. Мітч похапцем подерся догори, час від часу нервово поглядаючи вниз, на алею. Опинившись напроти свого вікна, він поставив паперовий пакет на сходи, понишпорив рукою в проміжку між пожежною драбиною та стіною і витяг звідти сталеву пластинку, котру він сховав там раніше. Мить — і він, відімкнувши віконний шпінгалет, вже залазив усередину.

Світло Мітч не вмикав, рухаючись навпомацки — свою кімнату він знав, як п'ять пальців. Він стягнув з полиці стінної шафи старий речовий мішок, потім помацав рукою біля задньої стінки, видобув звідти чотири картонних коробки з набоями і поклав їх у мішок. Після цього Мітч пішов до ванної кімнати і вивудив нейлонову торбу з баку для води. У торбі містився великий клейончастий пакунок, де лежали «Кімбер» сорок п'ятого