Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"

— Ти що твориш? — закричав я. Аж весь тремтів.

— Іване Карповичу, ви що? — перелякано залопотів професор.

— Ваню, ти що? — Це до кабінету забігла графиня. — Відпусти Пилипа Пилиповича, негайно!

Я почав натягати на себе штани, Афродіта допомогла підвестися професору, наказала мені сховати пістолет.

— Пилипе Пилиповичу, ви не ображайтеся, просто Ваня ніколи не був у лікарів вашого напряму і неправильно все зрозумів... — пояснила Афродіта.

— Графине, як неправильно, та ви знаєте, куди він свої пальці засунув! — лютував я.

— Ваню, це медична необхідність! — суворо сказала Афродіта. — Професор хоче тобі добра. І я хочу, щоб ти вилікувався! То, будь ласка, потерпи, а не хапайся за пістолет!

— Іване Карповичу, це розповсюджений прийом. Його у книгах описали. Я вам усе поясню, щоб не було непорозумінь, — примирливо сказав професор. Дістав із книжкових полиць тлустий том, погортав його, показав мені дивні малюнки. — Ось, дивіться. Це просто масаж. Так, незвичний, особливо вперше, але це ефективний засіб. Я думаю, ви застудили простату, через це й проблеми.

Я подивився малюнки, почитав, що там написано, знову розчервонівся.

— Вибачте, професоре. Я просто не знав. Дуже незвично, дивно. Вибачте, — залопотів я.

— Нічого страшного, Іване Карповичу, це я мусив вам пояснити і попередити, — сказав професор. — То продовжимо?

— Ну, як треба, то треба, — кивнув я.

Графиня вийшла. Я нахилився, вперся ліктями у кушетку. Зціпив зуби. Спочатку було просто неприємно, а потім стало так боляче, що я ледь не знепритомнів. Застогнав, затремтів.

— Все, все, Іване Карповичу, — сказав професор. — Піднімайтеся, надягайте штани. Ну що, як я і думав, у вас там запалення. Доведеться лікувати. Уколи, пігулки, цей масаж.

— Знову? — скривився я.

— Іване Карповичу, ви на Кавказі в руки жарини брали і витерпіли. То не перебільшуйте! — наказав професор.

— Слухаюсь, не перебільшувати, — кивнув я.

— Завтра зранку до мене.

Отаке і пішло у мене життя. Вранці сеанс у професора, потім разом із капітаном і панотцем далі вигадуємо історії, увечері з графинею ходимо на світські зустрічі, щоб бачила мене публіка. Десь наприкінці тижня Афродіта вирішила спробувати, чи не почалося покращення, і тут уже тіло не підвело, гріх було скаржитися. Лежали у її будинку, розімлілі.

— От бачиш, Ваню, сила медицини. А ти боявся, — засміялася графиня.

— Та я не боявся, просто якось незвично.

— Слухай, Ваню, а чого ти на публіці завжди дурнем прикидаєшся? Наче оце я, досвідчена розпусниця, тебе схопила і тягаю за собою, як іграшку, а ти телепень телепнем.

— Того, Афо, що вимушений я приховувати теплі почуття до вас.

— Чому?

— Так склалися обставини, що я несу нещастя людям, про яких знають, що вони дорогі для мене. Тому намагаюся тримати всіх на відстані. І з вами граю у гру, наче це ви за мене вчепилися, а я просто пливу за течією. Прошу вас підтримувати це враження. Знайомим кажіть, що між нами нічого особливого немає, так, пригода якась, не більше.

— Дивний ти, Ваню.

— Так треба, Афо.

— Я зрозуміла. Просто мене частина чоловіків боїться, а частина хоче одружити на собі, бо мріє про мої мільйони. А ти, Ваню, ні те ні се.

— Мільйони мені ваші не потрібні, як і чиїсь інші. Боятися вас не боюсь, бо знаю і поважаю за характер ваш. Аби ото прибрати ще схильність до авантюр, то взагалі б добре було. Але сам такий, все мені не сидиться, усюди пригоду на свою голову знайду.

— Слухай, а якщо я тебе попрошу про щось, виконаєш?

— Звісно, виконаю, Афо, тільки ви не темніть, кажіть уже, що задумали.

— Тобто ти знав, що я попрошу про щось?

— Здогадувався. Інакше б чого ото найпривабливіша наречена імперії так мною зацікавилися.

— Ваню, в мене нога залізна. — Графиня постукала протезом по ліжку. — Яка вже я там найпривабливіша.

— Головне, що серце не залізне, а нога — то так, у кожного є свої недоліки.

— І давно ти знав, що я щось проситиму?

— Та від початку. Тільки я думав, що справа зі вбивцями — ваше прохання, але тепер розумію, що то просто перевірка була, на що я здатний. Здається, перевірку я пройшов.

— На відмінно, Ваню.

— То що тепер мені зробити треба?

— Ти чув про Райгород? — спитала Афродіта.

— Про що?

— Про Райгород або про Ріку Снів.

— Про Ріку Снів щось чув, — згадав я.

— Що саме?

— Ну, що краще там