Читати книгу - "Лоліта"

вiї, залпом випила вмiщене; пiсля чого молодечим рухом, сповненим бiльшої зваби, нiж найсолодкiша ласка, маленька Лолiта витерла вуста об моє плече. Вона вiдкинулась на свою перину (мою я витяг, поки вона пила) й поволi знов заснула.

Я не посмiв намовити її на другу порцiю снодiйного, ба й не полишав ще надiї, що перша врештi-решт помiцнить її сон. Я все пiдступав до неї, готовий на всяке засмучення й вiдав, що краще чекати, та чекати був несильний. Моя перина пахла її волоссям, я сунув до моєї мерехтливої голубки, спиняючись i втягуючись всякий раз, як вона, здавалось, ворушилась або важилась ворухнутись. Вiтрець iз країни див уже став впливати на мої думки; вони ввижались позначеними курсивом, як нiбито поверхня, що вiдбивала їх, брижилась вiд цього примарного вiяння. Подеколи моя свiдомiсть не в ту сторону загиналась, моє рачкуюче тiло впадало в сферу сну i знов з нього виповзало; а разiв зо два я хапав себе на тому, що мимоволi починаю видавати меланхолiйний храп. Iмла нiжностi сповивала гори суму. Iнодi менi здавалось, що зачарована здобич готова на пiвдорозi стрiнути зачарованого ловця; що її стегно добровiльно посувається до мене крiзь сипкий пiсок далекого, баснословного узбережжя; але цей серпанок з ямочкою раптом здригався i я розумiв, що Лолiта дальша вiд мене, нiж будь-коли.

Я тут затримуюсь на зворушеннi й пiдкраданнях тiєї давно минулої ночi, тому що маю намiр довести, що я нiколи не був i нiколи не мiг бути брутальним мерзотником. Нiжна замрiяна область, по якiй я брiв, була спадщиною поетiв, а не притулком розбiйникiв. Якби я дiстався мети, мiй захват був би самим умлiванням: вiн би звiвся до внутрiшнього згоряння, вологий жар якого вона ледве б вiдчула, навiть якщо б не спала. Однак я ще сподiявся, що її поступово охопить таке повне помертвiння, що менi поталанить утiшитись не тiльки мигтiнням її голизни. Так, помiж пробними наближеннями й сум'яттям почуттiв, якi перетворювали її на те очасте збiжище мiсячних полискiв, або на пухнастий, квiтучий кущ, менi снилось, що я не сплю, що криюсь у засiдцi.

Постала певна тиша перед ранком в безсонному життi готелю, за тим, близько четвертої, коридорний клозет ринув каскадом i грюкнули дверi.

Насампочаток шостої години став доходити в декiлькох так би мовити виданнях згучний монолог, що мав мiсце на якомусь внутрiшньому подвiр'ї або на стоянцi автомобiлiв. Це, власне, був не монолог, адже промовець уривав по кожних кiлькох секундах для того, щоб вислухати, ймовiрно, спiвбесiдника, чий голос не досягав мене, внаслiдок чого нiякого справжнього змiсту не можна було вилучити з чутної половини бесiди. Її буденнi iнтонацiї, проте, розчистили шлях свiтанку, й кiмната вже наповнилась бузково-сiрою млякою, коли декiлька працелюбних уборних почали дiяти одна за одною, й гримкий, виючий лiфт почав ходити вгору й униз; декiлька хвилин я понуро куняв, i Шарлотта була русалкою в зеленавому водоймищi, й десь в коридорi рано всталий пастор комусь проказав соковитим голосом: "доброго раночку!", i птахи длубались у лиштвi, i ось — Лолiта ззявнула.

Недоторканно-зимнi панi присяжнi! Я вважав, що збiгнуть мiсяцi, якщо не роки, перш нiж я насмiлюсь вiдкритись маленькiй Долорес Гейз; та на шосту годину вона зовсiм прокинулась, а вже на чверть сьомої стала в прямому сенсi моєю коханкою. Я зараз вам скажу щось вельми дивне: це вона мене збестила.

Почувши її перший ранковий позiх, я появив себе сплячим, красивим профiлем обернутим до неї. Правду казати, я не мав жодного намислу. Чи не обуриться вона, уздрiвши мене поряд, а не на запасному лiжку? Що вона вдiє — забере одяг i замкнеться в ваннiй? Вимагатиме, щоб її негайно вiдвезли до Рамзделя? В лiкарню до матерi? Назад у табiр? Та моя Лолiтонька була спритним дiвчиськом, i коли вона видала те здушене смiшко, яке я так любив, я зрозумiв, що вона до цього споглядала мене грайними очима. Вона скотилась на мiй край, i її теплi русявi кучерi натрапили на мою праву ключицю. Я доволi кепсько iмiтував пробудження. Спершу ми лежали тихо. Я тихо гладив її по волоссю, i ми тихо цiлувались. Я впав у таку собi блаженну розгубленiсть вiд того, що її поцiлунок вирiзнявся деякими комiчними ви-шуканостями в сенсi тремтiння питливого жала, з чого я вивiв, що її натренувала в ранньому вiцi якась-там маленька лезбiянка. Таким вигвинтам жодний Чарлi не мiг її навчити! Мовби з бажання подивитись, чи наситився я й чи засвоїв обiцяний напередоднi урок, вона злегка вiдкинулась, назираючи мене. Щоки її пломенiли, пухла нижня губа блищала, мiй розпад близився. Раптом, зi спалахом хулiганських пустощiв (ознака нiмфетки!), вона приклала рота до мого вуха — та розум мiй довго не мiг розбити на слова жарний гул її шепоту, й вона його переривала смiхом, i змахувала кучерi з обличчя, i знов пробувала, й дивне почуття, що живу в фантастичному щойно створеному божевiльному свiтi, де все дозволено, повiльно охоплювало мене мiрою того, як я починав добирати, що саме менi подавалось. Я вiдповiв, що не знаю, про яку гру йдеться, — не знаю, у що вона й Чарлi грали. "Ти хочеш сказати, що ти нiколи — ?", почала вона, уважно дивлячись на мене з гримасою вiдрази й недовiри. "Отже, ти нiколи — ?" почала вона знов. Я скористався передихом, щоб потикатись обличчям у рiзнi нiжнi мiсця. "Заберись", гугняво скрикнула вона, поспiшно вiдсуваючи брунатне плече з-пiд моїх губ. (У вельми курйозний спосiб Лолiта вважала — i продовжувала ще довго вважати — всi торкання, крiм поцiлунку губами й простого статевого акту, або "слинявою романтикою", або "па ологiєю").

"Тобто, ти нiколи", наполягала вона далi (тепер стоячи на колiнах проти мене), "нiколи не робив цього, коли був хлопчиком?" "Нiколи", вiдповiв я з повною правдивiстю.

"Чудово", сказала Лолiта, "так подивись, як це робиться".

Я, проте, не стану набридати вченому читачевi детальною розповiддю про лолiтчину самовпевненiсть. Досить буде сказати, що анi слiду цнотливостi не вгледiв перекошений спостережник у цiй гарненькiй, ледве сформованiй, дiвчинцi, котру вкрай розбестили навички сучасних хлопчакiв,