Читати книгу - "Лоліта"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
30.
Я маю ступати сторожко. Я маю говорити пошепки. О, ти, заслужений репортере з кримiнальних справ, ти, старий i поважний судовий приставе, ти, колись усiма люблений полiцiянте, сидячий нинi в самотньому ув'язненнi (та скiльки рокiв був оздобою перехрестя бiля школи!), ти, полохливо животiючий вiдставний професоре, в котрого отрок служить за читця! Недобре було б, правда, якби з моєї вини ви безтямно укохалися б у мою Лолiту! Хай би я живописець, сталося б так, що директор Спочину Зачарованих Мисливцiв раптом у лiтню днинку, згубив би розум i доручив менi переробити по-своєму фрески в ресторанi його готелю, ось що б я вигадав (зображаю лише фрагменти): Було б озеро. Була би жива альтанка в слiпучому цвiтiннi. Були б спостереження натуралiстiв: тигр переслiдує райську птицю, змiя давиться, натягаючись на товсту хухолю, з якої зiдрали шкуру. Був би султан з обличчям, спотвореним нестерпним стражданням (стражданням, якому протирiчила б округлiсть ним сипаних пестощiв), який допомагає маленькiй невiльницi з привабними сiдничками пiднятися онiксовим стовпом. Були б тi яскравi бульки гонодального розпалу, якi мандрують угору за опаловими стiнками музичних автоматiв. Були б усiлякi табiрнi розваги для промiжної групи, Какао, Катання, Качання, Колiнця й Кучерi на сонячному березi озера. Були б тополi, яблука, недiльний ранок у примiському домi. Був би вогняний самоцвiт, що розчиняється в кiльцеподiбних брижах, сам-останнiй подрог, сам-останнiй мазок фарби, в'їдлива червiнь, сверблива рожевiсть, вдих, дитя, яке вiдвертається.
31.
Я пишу все нiяк не для того, щоб минуле пережити знов, серед нинiшнього мого безпросвiтного вiдчаю, а для того, щоб вiдокремити пекельне вiд райського в дивному й страшному пекельному свiтi нiмфолепсiї. Моторошне й чудесне зливались у якiйсь точцi: ось цю межу волiв би я закрiпити, та вiдчуваю, що менi в цьому зовсiм не таланить. Чому? Згiдно римського права, особа жiночої статi може вступити в шлюб у дванадцять рокiв, пiзнiше цей закон був схвалений костьолом, i ще й досi зберiгається, без зайвого розголосу, в деяких штатах Америки.
П'ятнадцятирiчний-бо вiк дозволяється законом скрiзь. Нема геть нiчого поганого (твердять в унiсон обидвi пiвкулi) в тому, що сорокарiчний нелюд, освячений служителями культу й набряклий вiд алкоголю, скидає з себе наскрiзь вологе вiд поту лахмiття й в'їжджає по рукоять у молоду дружину. "В таких стимулюючих клiматичних умовах помiрного поясу (йдеться в старому часопису з тюремної бiблiо еки), як такi, що їх маємо в Сент-Луї, Чикаго й Цинцинатi, дiвчина сягає статевої зрiлостi на кiнець дванадцятого року життя". Долорес Гейз народилась менш, нiж за триста миль, вiд стимулюючого Цинцинатi. Я тiльки держусь природи. Я вiрний собака природи. Звiдки ж цей чорний жах, якому я не в змозi дати раду. Чи я позбавив її дiвоцтва? Милостивi мосьпанi, чуйнi панi присяжнi: я навiть не був її першим коханцем!
32.
Вона розповiла менi, як її збестили. Ми поїдали прiсно-мучнистi банани, пiдбитi персики та вельми смачнi картоплянi чiпси, й die Kleine менi все розповiла. Її велемовну, але плутану розповiдь супроводила не одна потiшна moue. Як я, здається, вже зазначив, особливо пам'ятаю один такий вихилясик, заснований на пiдуважному звуцi "И", з викривленням хляпогубого рота й закоченими очима, що виражали шаблонну сумiш комiчної вiдрази, покори й терплячого ставлення до схиблень молодостi.
Її вражаюча розповiдь почалась iз вступної згадки про подругу, котра з нею подiляла намет, минулого лiта, в iншому таборi, "дуже люксовому", як вона висловилась. Ця спожилиця ("справдешня безпритульниця", "напiв-схиблена", але "молодчиня") навчила її рiзних манiпуляцiй. Спершу лояльна Лолiта вiдмовилась назвати її.
"Це була, напевно, Грацiя Анджел?" спитав я.
Вона вiдмовно похитала головою. "Нi, зовсiм iнша. Її батько — такий цабе. Вiн — " "Так, може бути — Роза Кармiн" "Звiсно, нi. Її батько — " "Чи не Агнеса Шерiдан, випадком?" Вона перековтнула й похитала головою, — а потiм як похопиться! "Слухай, а звiдки ти знаєш усiх цих дiвчисьок?" Я пояснив.
"Словом, це iнша", сказала вона. "Маємо багато мерзотниць у гiмназiї, але такої не стрiнеш. Ба якщо волiєш усе знати, її звати Елiзабе Тальбот.
Її брати вчаться в нас, а вона перейшла в дорогу приватну школу; її батько директор чогось".
Я пригадав iз потiшним уколом в серцi, як бiдна Шарлотта, коли бувала в гостях, завше стремiла вкинуть у розмову всякi фасончастi штучки на кшталт: "Це було, коли моя донька вiдбувала екскурсiю з маленькою Тальбот..." Я спитав, чи довiдались матерi про цi сапфiчнi розваги.
"Ах, що ти", видихнула Лолiта, сама вся нiби осiвши й пригорнувши взiрно-трiпотливу руку до бiлих грудок, щоб появити переляк i полегшення.
Мене, однак, бiльше займали гетеросексуальнi пустощi. Вона вступила до гiмназiї одинадцяти рокiв пiсля того, як переїхала з матiр'ю в Рамздель з "середнього заходу". Що ж саме робили цi її "паскуднi" покласники й покласницi? "Звiсно що... Близнюки, Антонiй та Вiола Мiранди недарма спали все життя
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лоліта», після закриття браузера.