Читати книгу - "Вірнопідданий"

що ви вжили саме цього вислову, — отже, «тільки що влада схвалила вбивство людини». Я дозволю собі спитати, чи це означало осуд вами влади?

— Ах, так! — сказав, подивившися на нього, Лауер. — Вам, очевидно, хочеться арештувати й мене?

— Водночас, — верескливим, зачіпним голосом вів далі Ядасон, — я звертаю вашу увагу на те, що подібний спосіб дій вартового мав місце кілька місяців тому, а саме в справі Люка, і у вищих сферах його визнали за правильний і доблесний. Вартовий, що стріляв у суб’єкта, який його образив, був удостоєний нагород і знаків милості. Раджу вам утриматися від критики дій його величності!

— Я нікого не критикував, — сказав Лауер. — До цього часу я тільки висловив свій осуд он тому панові з грізними вусами.

— Що? — спитав Дідеріх, який досі ще дивився на брук, де перед тим лежав убитий і де лишилися плями крові. Нарешті він зрозумів, що йому кидають виклик.

— Такі вуса носить його величність! — твердо сказав він. — Це німецький стиль. А втім, я не бажаю вдаватися в суперечки з фабрикантом, що сприяє крамолі.

Лауер, розлютившись, уже відкрив був рота, хоч брат старого Бука, Гейтейфель, Кон і член окружного суду Фріцше намагалися відтягти його, а поруч Дідеріха стояли готові до бою Ядасон і пастор Цілліх — як раптом швидким кроком підійшов взвод піхоти, оточив вулицю, на якій уже нікого не було, і лейтенант зажадав, щоб пани розійшлися. Всі поквапливо підкорилися; вони встигли ще побачити, як лейтенант підійшов до вартового і потис йому руку.

— Браво! — сказав Ядасон.

А доктор Гейтейфель:

— Завтра він удостоїться цієї честі від капітана, потім від майора і полковника, хлопцеві будуть розсипати похвали і підносити грошові подарунки.

— Цілком справедливо! — сказав Ядасон.

— Але… — Гейтейфель зупинився. — Панове, нам треба нарешті порозумітися. Чи в у всьому цьому глузд? Тільки тому, що цей селюк не зрозумів жарту? Якби він відповів дотепом, добростливим сміхом, це зразу обеззброїло б робітника, який кепкував з нього, свого товариша, такого ж злидаря, як він сам. Замість цього йому наказують стріляти. А потім виголошуються гучні промови.

Член окружного суду Фріцше погодився з Гейтейфелем і почав закликати до поміркованості. Тоді Дідеріх, ще блідий, зривистим голосом сказав:

— Народ повинен відчувати владу! За те, щоб відчути потугу кайзерової влади, варто заплатити людським життям!

— Коли це тільки не ваше, — сказав Гейтейфель.

А Дідеріх, приклавши руку до грудей:

— Коли б навіть і моє!

Гейтейфель знизав плечима. Всі пішли далі, і Дідеріх, який трохи відстав з пастором Цілліхом, намагався пояснити йому свої почуття.

— Для мене, — сказав він і засапався від хвилювання, — в цій пригоді є щось грандіозне, так би мовити, величне. Зухвальця просто так, без суду, пристрелюють на вулиці! Подумайте тільки: в наше міщанське болото зненацька вдирається щось таке… я б сказав, героїчне! Принаймні бачиш, що значить влада!

— Влада з божої волі, — доповнив пастор.

— Певне. Саме так. Тому я і відчуваю справді-таки релігійне піднесення. Бачиш, що існує щось найвище — сили, яким підкоряємося ми всі. От, наприклад, під час берлінських заворушень у лютому, коли його величність з таким феноменальним спокоєм зважився увійти в саму гущу бунтівливого тлуму — ну, я ж кажу… — Компанія зупинилася перед магістратським погрібцем, тому Дідеріх підвищив голос: — Якби кайзер тоді наказав оточити військами всю Унтер ден Лінден і стріляти в нас, простісінько стріляти…

— Ви кричали б ура, — закінчив доктор Гейтсйфель.

— А ви, може, ні? — спитав Дідеріх, намагаючися блискати очима. — Я сподіваюсь, що всі ми почуваємося справжніми німцями.

Фабрикант Лауер уже збирався був знову необережно заперечити, але його спинили. Замість нього відповів Кон:

— Ну, я теж справжній німець. Та невже ми утримуємо нашу армію для таких жартів?

Дідеріх зміряв його поглядом.

— Вашу армію — кажете ви? Власник універсального магазину Кон має армію! Ви чули, панове? — Він зарозуміло засміявся. — Я знав досі тільки армію його величності кайзера!

Доктор Гейтейфель заговорив був про права народу, але Дідеріх відрубав, мов даючи команду, що не бажає фіктивного кайзера. Народ, який утратив здатність до безоглядної покори, приречений на моральну загибель.

Тим часом вони підійшли до погрібця. Лауер та його друзі вже посідали за столики.

— Ну, а ви не сідаєте до нас? — запитав Дідеріха доктор Гейтейфель. — Ми ж кінець кінцем усі ліберали.

Дідеріх відповів:

— Звичайно, ліберали. Але у великих питаннях національної ваги я не визнаю компромісів. Для мене існують тільки дві партії, які його величність сам визначив: та, що за нього, і та, що проти нього. І тому мені здається, що за вашим столиком для мене місця нема.

Він церемонно вклонився і попрямував до вільного столика. Ядасон і пастор Цілліх пішли за ним. Відвідувачі, які сиділи поблизу, оглядалися; настала загальна мовчанка. Сп’янілий пережитим, Дідеріх замовив шампанське. За столом навпроти пошепталися, потім хтось відсунув свого стільця: то був член окружного суду Фріцше. Він попрощався, підійшов до Дідеріхового столу, щоб потиснути руку йому, Цілліхові та Ядасонові, і вийшов.

— Саме це я й хотів йому порадити, — зауважив Ядасон. — Він своєчасно зрозумів незручність свого становищу.

Дідеріх сказав:

— Завжди краще відмежуватися зразу. У кого в розумінні національних почуттів сумління чисте, тому, справді, нема чого боятися цих людей.

Але у пастора Цілліха був зніяковілий вигляд:

— Праведний завжди страждає, — сказав він. — Ви ще не знаєте, який інтриган Гейтейфель. Завтра він буде розповідати про нас бозна-які жахливі речі.

Дідеріх здригнувся. Доктор Гейтейфель володів таємницею про ту, як не кажи, а темну пляму його життя, коли він хотів позбутися