Читати книгу - "Звіяні Вітром (том 1)"

хода в холі, і нараз ясно усвідомила безглуздя того, що скоїла. Вона втратила Ешлі назавжди. Тепер він зненавидить її, і щоразу, глянувши на неї, пригадуватиме, як вона накидалась йому, хоч він зовсім її до того не заохочував.

“Я нічним не краща за Душку Вілкс”,- промайнуло у Скарлет раптом, коли їй згадалось, як усі, а сама вона найдужче, брали на сміх легковажну поведінку Душки. Скарлет подумала про незграбні її вихиляси, дурнувате її хихотіння, коли та зависала на руці котрогось кавалера, і ця думка збудила в ній наново лють - на себе, на Ешлі, на весь світ. Зненависть до себе переходила у зненависть до всіх - такий шал викликало у ній те, що зневажено й знехтувано її перше кохання. Щирої ніжності було дуже мало в її почутті, а куди більше марнославства й гордовитої самовпевненості у власних чарах. І ось тепер, коли вона зазнала поразки, їй не так допікала гіркота втрати, як страх, чи не виставила вона себе на посміховище. Чи не

впадало її поводження всім у вічі, як і поводження Душки? Може, всі вже сміються з неї? На саму думку про це її пройняв дрож.

Рука Скарлет опустилась на столик поруч з кріслом, і пальці механічно намацали невелику порцелянову вазу для квітів, на боках якої виступали обриси двох купідончи- ків. У кімнаті залягала така тиша, що Скарлет ладна була закричати, аби зірвати це нестерпне безгоміння. Вона мусить щось зробити, а то збожеволіє! Рука її схопила вазу й щосили пошпурила через усю кімнату в камін. Пролетівши над спинкою канапи, ваза вдарилась об мармурову камінну поличку й розсипалася вдрузки.

- Це вже трохи занадто,- озвався чийсь голос з глибини канапи.

Від несподіванки та переляку в Скарлет слова застрягли в горлі. А коли з канапи підвівся Рет Батлер і привітав її* перебільшено шанобливим уклоном, вона аж мусила вхопитися за бильце крісла, щоб не впасти.

- Мало, що мій передвечірній сон потривожено таким незвичайним пасажем, свідком якого я мусив стати, так ще й моє життя наражають на небезпеку!

Це справді був він, а ніякий не привид. Але, святі небесні, він же все чув! Скарлет напружилась і спробувала відповісти з сякою-такою подобою гідності.

- Ви, сер, повинні були засвідчити свою присутність.

- Справді? - Його білі зуби зблиснули, а зухвалі темні очі відверто засміялися з неї.- Але ж це якраз ви порушили мій спокій. Мені треба було діждатися містера Кеннеді, отож побачивши, що моя персона, здається, нон грата серед гостей, я визнав за доцільне звільнити зібрання від своєї небажаної присутності й перебрався сюди - тут, я гадав, мене не потривожать. Але - як бачите! - він знизав плечима й пирхнув тихеньким смішком.

Шал у ній знов почав наростати, коли вона подумала, що цей хам і нахаба чув геть усе, чув ті слова, які вона тепер ладна була повернути назад хоч би й ціною власного життя.

- Підслухач…- почала вона, не тямлячи себе від гніву.

- Підслухач не раз чує вельми цікаві й повчальні речі,- осміхнувся він, уриваючи її мову.- Маючи тривалий досвід підслуховування, я…

- Сер, ви не джентльмен,- заявила вона.

- Слушне зауваження,- анітрохи не знічено відказав він.- А ви, моя мила, не дама.- Вона явно його тішила, бо він знишка засміявся знову.- Жодна жінка не може залишитися дамою, повівшись так, як ви повелися у мене на очах. Хоча справжні дами, як на мене, рідко коли бувають привабливі. Я знаю, що вони думають, але у них замало сміливості або забагато вихованості, щоб сказати те, що вони Мають на думці. І це часом викликає нудьгу. Але ви, люба міс ОТара, дівчина рідкісного, ба навіть незрівнянного темпераменту, і я схиляюся перед вами. Мені важко зрозуміти, якими такими чарами елегантний містер Вілкс міг привабити таку темпераментну дівчину, як ви. Він би мав уклінно дякувати Богові, що до нього прихилилася дівчина,- як то він висловився? - “сповнена палкої жаги життя”, а він, слабодух нещасний…

- Та ви й підметок його не варті! - у нестямі вигукнула Скарлет.

- Але ж ви збиралися ненавидіти його до самого ско- ну! - Він знову сів на канапу й засміявся.

Вона вбила б його, якби могла. Однак, не маючи такої змоги, вона тільки зібрала рештки своєї гідності й вийшла з кімнати, грюкнувши за собою важкими дверима.

‘ *

Скарлет так прудко майнула сходами нагору, що, опинившись на площадинці між поверхами, мало не зімліла. Там вона зупинилась і вхопилася міцно за поруччя; від гніву, образи й напруження серце шалено стукотіло, аж здавалося, ще трохи - і воно вискочить із грудей. Вона силкувалася перевести подих, але Мамка так засупонила корсет, що зробити це було просто неможливо. Якщо вона раптом зімліє і її знайдуть розпростертою отут на сходах, що про неї подумають? О, вони що завгодно подумають - і Ешлі, і цей негідник Батлер, і всі ці гидкі дівчиська, яких беруть такі завидки! Вперше в житті вона пошкодувала, що при ній нема нюхальної солі - у неї і звички не було носити флакончик, як то роблять інші дівчата. Вона ж так вихвалялася, що ніколи не непритомніє. Ні, вона не дозволить собі й зараз зімліти!

Поступово почуття млості почало спадати. Ще хвилина, і вона повністю оклигає, тоді нишком прошмигне в маленьку гардеробну побіч кімнати Індії, розсупонить корсет і там уже в спальні й приляже на ліжку біля котроїсь дівчини. Вона намагалася втишити серце й надати обличчю спокійнішого виразу, бо ж зараз, певно, виглядає як божевільна. Якщо хтось із дівчат не спить, то зразу дотумкає, що з нею щось негаразд. А цього ніяк не можна допустити, ніхто й ніколи не повинен знати про те, що сталося.

У широке вікно зі сходів їй було видно чоловіків, що порозсідалися собі на стільцях попід деревами та в альтанці. Як вона заздрила їм! Яке щастя бути чоловіком і ніколи не зазнавати таких мук, що оце випали їй на долю!

Коли вона, ще не зовсім відійшовши від млості, стояла так з розчервонілими очима і дивилась надвір, з під’їзної алеї нараз почулося, як зацокотіли копита по жорстві, а тоді долинув чийсь збуджений голос, звернений до челядника. Потім знов зарипіла жорства, і в полі зору Скарлет показався вершник - через моріжок він чвалував до чоловіків, що відпочивали попід деревами.

Нехай це котрийсь припізнілий гість, але чого