Читати книгу - "220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов"

сильно потягнув вірьовку, випробовуючи міцність свого містка.

Вірьовка несподівано легко піддалася. Кам'яний виступ, що здавався таким міцним, похитнувся і рухнув. Камов ледве не втратив рівноваги. Неймовірним зусиллям м'язів удержався від падіння з десятиметрової висоти прямо на звірів, які лежали внизу.

Скинутий ним гранітний виступ упав на пісок кроків за п'ять від ящірки. Вона, видно, дуже злякалась, і одним стрибком проскочила між двома скелями прямо поміж своїми сплячими родичами.

Серед тварин піднялося хвилювання. Сріблястий килим внизу заколихався, заворушився.

Проклинаючи камінь, що полетів униз, і свою власну необережність, Камов бачив, як звірі один за одним залишали місце свого відпочинку і прямували у середні проходи між скелями. Незабаром скрізь, куди б Камов не подивився, він бачив їхнє сріблясте хутро. Він налічив їх понад п'ятдесят. Нічого було й думати спускатися вниз. Всі шляхи до втечі відрізані. Доки тварини будуть тут, він змушений сидіти на своїй скелі. Камов прекрасно розумів, що розповзуться вони, мабуть, тільки тоді, коли настане темрява. Сонце заходить тут о восьмій годині двадцять хвилин за «московським часом». Отже, залишилося чотири години до його заходу. Кисню в балоні повинно вистачити на цей час. Про те, що звірі можуть добратися до нього, Камов не турбувався. Вони не робили ні найменшої спроби стрибнути на скелю, що неодмінно зробили б земні хижаки. На цій недоступній скелі він у повній безпеці і міг би спокійно дочекатися, поки тварини вирушать на нічне полювання, коли б… зореліт не повинен був покинути Марс рівно о восьмій. Не пізніше сьомої години він мусить будь-що звільнитися, інакше не залишиться ніякої надії дістатися до корабля вчасно. Тоді смерть. Камов примусив Бєлопольського дати слово, що незалежно ні від чого старт на Землю буде взято точно в строк. «Навіть якщо ви затримаєтесь?» запитав Костянтин Євгенійович. «Навіть і в цьому випадку», відповів він.

Бєлопольський додержить свого слова. Він добре знає, які наслідки може викликати затримка.

Час минав…

Звірі, як і раніше, бродили по всіх проходах. То один, то інший інколи зупинялися біля підніжжя скелі і, притиснувшись до землі, ніби готуючись плигнути, дивилися на Камова нерухомими зеленосірими котячими очима.

Незважаючи на свій безнадійний стан, Камов відчував дивний спокій. Незалежно від його свідомості, у нього виникла впевненість що все обійдеться благополучно. Він ніяк не міг би пояснити, на чому грунтувалася ця не зрозуміла йому самому впевненість, але вона була.

Хвилинна стрілка рівномірно рухалася по циферблату, відлічуючи час, який у нього залишився.

Секунди бігли.

Життя — смерть!.. Життя — смерть!

Становище не змінювалося…

Камов згадав про друзів, які чекали його. Як сильно вони хвилюються зараз!

Він ясно уявив собі всіх трьох. Бєлопольський, похмуріший, ніж завжди, ходить по обсерваторії — від пульта управління до дверей і назад.

Мельников стоїть біля вікна, тривожно вдивляючись в горизонт, — чи не з'явиться раптом знайома біла машина?

Пайчадзе, зовні спокійний, щохвилини дивиться на годинник. Його ніколи не зраджує звична витримка, але Камов знає, що ніхто так не хвилюється за нього, як цей вірний, випробуваний друг.

Шоста година… Залишилася одна тільки година…

Камов схиляє голову на руку. У втомленому мозку настирливо звучать, як гіркий докір, останні почуті слова: «Будьте обережні, Сергію Олександровичу!»

НАЗАД НА ЗЕМЛЮ!

2 січня 19… року.

Останній день нашого перебування на Марсі став найсумнішим днем з усіх проведених на цій планеті.

Дуже важко розказати все, що нам довелося пережити і чого зазнати, але мій обов'язок зробити це…

Майже опівдні я вийшов проводжати Камова в останню екскурсію на всюдиході. У Сергія Олександровича був чудовий настрій…

— Не скучайте! — жартома сказав він, сідаючи в машину.

Всюдихід пішов…

Я повернувся на борт корабля. Бєлопольський сидів біля Пайчадзе, який лежав на постелі. Тут же стояла і радіостанція.

Я пішов у свою лабораторію і почав наводити в ній порядок. Треба було підготуватися до відльоту. Заодно я вирішив виконати просьбу Камова і проявити плівку апарата Бейсона. Сергій Олександрович попросив на це дозволу американця, і той з очевидною неохотою, але погодився. Він сказав тільки, що плівка вся пуста, — він зробив лише два знімки. Та Камова цікавить саме другий знімок, на якому, з розповіді Бейсона, мав бути знятий момент нападу звіра на Хепгуда. Чи це була така ж «ящірка», яку ми вбили, чи якийсь інший, не відомий нам мешканець Марса? Якщо інший, то який він має вигляд?

Проявивши плівку, я переконався, що на командира американського корабля напала саме «ящірка». Цей страшний знімок вийшов дуже добре. І звір і його жертва вийшли, як кажуть кінооператори, «першим планом». Закінчивши свої справи в лабораторії, я повернувся до обох астрономів. Вони розмовляли про щось, що не стосувалося ні Марса, ні нашого перебування на ньому. Від Камова ще не надходило ніяких повідомлень.

Я підійшов до вікна і почав дивитися на добре вже знайому картину марсіанської пустелі. День був ясний і тихий.

О чотирнадцятій годині десять хвилин Камов повідомив, що повертає назад. Він просив через годину дати радіомаяк, бо мав намір повернутися іншою дорогою.

Година минула, і Бєлопольський ввімкнув мікрофон. Відбулася коротка розмова, з якої я не забув жодного слова.

Сергій Олександрович сповістив надзвичайну новину: він виявив якісь скелі. Почувши це, Пайчадзе навіть підвівся на постелі від хвилювання. Скелі на Марсі!..

— Нарешті! — прошепотів він.

Камов сказав, що хоче вийти із всюдихода, щоб оглянути своє відкриття і зібрати зразки порід. Пайчадзе попросив його бути обережним, і Камов якось поспішно припинив розмову. Можливо, він побоювався дальших умовлянь.

Коли пролунав звук вимкнутого мікрофона, Арсен Георгійович несподівано схопився на ноги. Бєлопольський докірливо похитав головою.

— Немає підстав турбуватися, — сказав