Читати книгу - "220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов"

— Знаю, — відповів Пайчадзе.

— Навіщо ж так хвилюватися?

— Цього не знаю, але хвилююсь.

В цю мить я раптом згадав тільки що проявлений знімок, — голова Хепгуда в пащі звіра — і мимоволі сказав:

— А якщо «ящірка»… Ніхто не одізвався.

В обсерваторії настало тяжке мовчання. Пайчадзе, забувши про наказ Камова лежати до самого початку старту, повільно ходив у вузькому проході між пультом і дверима в коридор. Інколи він зупинявся і довго дивився на радіостанцію. В ці хвилини у нього був такий вираз, наче він хотів попросити приймач, щоб він заговорив. Бєлопольський надто часто дивився на годинник і це виказувало його приховане хвилювання.

«Чекайте мене через дві години», сказав Камов.

Минала година за годиною, але від нього не надходило ніяких звісток. Бєлопольський декілька разів вмикав мікрофон, але відповіді не було. Контрольна лампочка горіла рівним світлом, показуючи, що на всюдиході станція ввімкнена і працює.

— Якби був другий всюдихід, — сказав Пайчадзе, — я поїхав би по слідах Сергія.

— Якби у нас навіть був другий всюдихід, — відповів Бєлопольський, — то ви однаково нікуди б не поїхали.

— Чому?

— Тому що я не дозволив би вам цього. Коли відсутній Сергій Олександрович, я відповідаю за вас і за наш корабель.

Пайчадзе нічого не сказав на це. Він мигцем глянув на заступника командира зорельота і почав ходити швидше.

— Ви б краще лягли, — сказав Бєлопольський. Над усяке сподівання, Арсен Георгійович слухняно виконав його пораду. Він ліг і аж до восьмої години не промовив більше жодного слова.

Нестерпно повільно минав час. Я ні на секунду не відходив од вікна, до болю в очах вдивляючись у той бік, де мав появитися всюдихід. Інколи мені здавалося, що я бачу на горизонті його білий корпус; серце починало битися частими ударами, але минала якась мить — і все зникало безслідно.

Минула визначена самим Камовим година його повернення. Всюдихода не було. Контрольна лампочка на радіостанції, як і раніше, горіла, і це було, мабуть, найтяжче.

Що там трапилося? Де Камов? Що примусило його покинути всюдихід на такий довгий час?..

«Чи живий він?» мимоволі спадало на думку страшне питання.

Час минав… Я боявся глянути на годинник. Залишилося зовсім небагато.

«Зореліт мусить взяти старт точно у визначену хвилину, що б не трапилось», настійливо звучить у вухах голос Камова. І відповідь Бєлопольського: «Обіцяю вам це». Як наважиться Костянтин Євгенійович виконати свою обіцянку?

Я знав, що він змушений буде наважитися. Недостатня швидкість корабля змушувала нас точно дотримуватися графіка. Зореліт не міг затриматися на Марсі. Це привело б до загибелі всієї експедиції. Якщо Камов не повернеться вчасно, Бєлопольському нічого не залишиться, як тільки летіти на Землю без нього. Хоч яка жахлива загибель товариша, але погубити всіх інших членів екіпажу і цим самим завдати тяжкого удару всій справі зореплавання було б зовсім безглуздо.

В обсерваторії панувала цілковита тиша. Кожен з нас замкнувся в собі, боячись подивитися в очі іншому, щоб не прочитати в них свої невисловлені думки.

Перший не витримав і порушив мовчання Бєлопольський. Він раптом схопився і швидко підійшов до вікна. Декілька хвилин він пильно вдивлявся вдалину дивно нерухомими, завмерлими очима. Великі краплі поту блищали на його лобі.

Що переживала зараз ця людина, якій випало на долю сказати страшне слово? Він був заступником командира зорельота, а зараз його єдиним командиром. Йому належало дати команду, рівнозначну смертному вироку відсутньому товаришеві: «В дорогу!»

Він обернувя і сказав дуже тих:

— Лишилося двадцять хвилин!

Я здригнувся всім тілом. Пайчадзе не поворухнувся. Ми обидва нічого не відповіли.

— Приведіть сюди Бейсона. — Бєлопольський звертався до мене.

Привести Бейсона… Так ось кому доведеться замінити на кораблі Камова! Ми повернемося на Землю вчотирьох, як і прибули сюди.

Я відчинив двері каюти і сказав:

— Ідіть за мною!

— Корабель відлітає з Марса? — запитав американець.

Я йому нічого не відповів.

Весь цей час я намагався не дивитися на годинника, але тепер не міг одвести від нього очей. Я бачив, що Пайчадзе теж дивився на нього. Стрілка неухильно і, як мені здавалося, дуже швидко наближалася до цифри вісім.

— Надіньте шоломи! — по-англійському сказав Бєлопольський. Йому не хотілося двічі повторювати цю страшну фразу. Він подав шолом Бейсону. Я помітив, що це був його власний шолом.

Той, що належав Камову, він залишив собі. Отже, все закінчено! Ми відлітаємо!..

— Костянтине Євгенійовичу! — прошепотів Пайчадзе. Бєлопольський запитливо подивився на нього, але Арсен Георгійович не сказав більше жодного слова. Пройшла нескінченно довга секунда…

— Гаразд! — сказав Бєлопольський. — Я чекатиму ще двадцять хвилин.

Пайчадзе несподівано встав і сказав голосно і чітко:

— Всюдихід міг поламатися. Сергій Олександрович чекає на нас.

Бєлопольський мовчки показав на червону лампочку радіостанції і тихо промовив одне тільки слово:

— Повітря!

Смагляве обличчя Пайчадзе стало сірим. Ми обидва відразу зрозуміли, що хотів сказати Костянтин Євгенійович.

Індикаторна лампочка неспростовно доводить, що рація всюдихода цілком справна. Якщо приймач мовчить, — це означає, що Камова немає в машині. В атмосфері Марса дихати не можна. Запас кисню в резервуарі, який він повинен був узяти з собою, вйшовши із всюдихода, міг забезпечити його на шість годин. З часу останньої розмови минуло вже понад п'ять. Виходить, що в Камова залишилося повітря менше ніж на годину…

— Треба шукати! — сказав я.

Бєлопольський відповів якимсь чужим, дерев'яним голосом:

— Гаразд! Зореліт шукатиме свого командира ще десять хвилин. — І майже закричав: — Припиніть розмови!

Бейсон уважно прислухався до незрозумілої для нього мови. Він, безперечно, відчував величезне напруження, яке панувало на борту корабля, але не міг зрозуміти його причини.

— Де