Читати книгу - "Голубий Птах, названий син ірокезів, Ганна Юрген"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Проте незабаром полум'я задихнулось у чорному диму. На другому поверсі відкрилися люки і з них на палаючий хмиз струменем потекла вода.
Деякий час панувала глибока тиша. Чутно було тільки шум прибою. Раптом, описавши дугу, сяюча зірочка опустилася на дах двоповерхового будинку і застряла в покрівлі, потім — друга, третя. Хлопець здригнувся: вогняні стріли! Він їх знає. Тепер доведеться червоним мундирам лити воду на дах. А води треба багато! І, ніби за велінням його думок, по даху, прямо з-під дощок, що тяглися вздовж гребеня і захищали від куль, зашумів пінявий потік.
Глибоко зворушеному хлопцеві пригадалось: точнісінько так було тоді, під час нападу на рублену хату в Рейстауні… на темному горищі… під потріскуючим полум'ям… коли мати подавала йому відра з водою…
Свинцевий град, який сипався з гори, не міг затримати потоки води. Вогняні стріли гасли так само швидко, як і спалахували. Боротьба між водою і вогнем тривала ще деякий час, а потім сяючі зірочки, що летіли з узлісся, більше не з'являлися.
Сонце стояло вже високо, і спека, яку не пом'якшувала навіть прохолода від озера, дедалі більше вгамовувала запал атакуючих. Нестерпно сяяла і виблискувала безмежна срібноголуба гладінь. З берега долинав різкий крик чапель і свист сивок, які не звертали уваги на постріли.
Раптом у повітрі знову замелькали вогняні стріли, але тепер вони сипалися вже на маленький будинок поруч з цитаделлю. У маленькому будинку нікого не було; жодна рука не піднялася, щоб врятувати його. Дрань жолобилась, то тут, то там її лизали вогняні язики, які зрештою злилися в бурхливе полум'я, що здіймалося високо в небо. Стіна цитаделі, віддалена не більше як на чотири кроки від будиночка, почала тліти. Вода, вилита з люків верхнього поверху, сичала і гасила жевріючі балки, проте Голубому Птахові здалося, що солдати гарнізону, мабуть, вижидали до останньої хвилини і тільки тоді опорожнювали відра. Напевне, в обложених був лише один колодязь, який поступово вичерпувавсь.
Але з бійниць без угаву палили з мушкетів: опір ще не зламано. Атакуючі припинили вогонь, і тиша знову оповила і луг, і берег.
З індійської сторони пролунав голос. Як не прислухався Голубий Птах, проте нічого не зрозумів. Невимовне хвилювання оволоділо ним: з люка верхнього поверху долинула відповідь. Хлопець ледве стримав себе, щоб не підскочити — він почув звуки англійської мови:
— Чи є перекладач?
— Що він каже? — запитав Димний День.
Хлопець переклав. Він не помітив, що позад дядька до них підповз головний вождь.
— Вийди вперед і дай відповідь!
Голубий Птах підвівся і виступив на луг.
— Я говорю по-англійськи.
— Запитай, що буде з нами, коли ми здамося.
Голубий Птах голосно переклав це своєму дядькові. Настала довга пауза. Потім у відповідь прозвучав голос Димного Дня:
— Скажи, що вони врятують собі життя, якщо одразу ж здадуться, а якщо опиратимуться й далі, то ми всіх їх переб'ємо.
— Можна нам поговорити з вождями особисто?
Знову минув деякий час, перш ніж їм відповіли:
— Вожді згодні. Вони вийдуть білим назустріч аж до середини між узліссям та будинком, і там з ними поговорять.
Хлопець супроводив індійських посередників. Із обложеної фортеці вийшли двоє чоловіків. Їхні мундири були подерті, а в одного з них через перев'язку на руці просочувалася кров. По обличчях було видно, що вони дуже стомлені.
Вожді вдруге повторили сказане:
— Всі будете в безпеці, якщо здастеся одразу, — переклав Голубий Птах, та ще від себе додав: — Вам нічого не станеться. — Так і йому колись, під час купання в річці, говорила Малія.
Що вплинуло на англійців — чи дзвінкий голос хлопчика, чи, може, його світле і таке рідне волосся, що розвіяло сумніви? Англійці погодились, і гарнізон залишив будинок.
Індійці дотримали слова. Полонених повели на берег озера, де було чимало човнів: їх хотіли переправити в табір Понтіака на західному березі озера Ері, до Детройта.
Залишені будинки пограбували і підпалили, а саме індійське військо розійшлося.
Голубий Птах разом з дядьком пішли знов у напрямку Бобрової Річки. Хлопець ще довго бачив, як над лісом пливла темна хмара диму. Наче велике траурне знамено, повисла вона над землею. Так, траурне. Не тому, що дядько й надалі мусив носити воронячі пера (не було ж скальпів), а тому, що вирішальний наступ проти Детройта, головної фортеці англійців, провалився. Там командував Понтіак, і йому не вдалося застукати ворога зненацька. Всі інші торгові пункти здалися індійцям, а цей тримався. Нічого не дала й облога, що тривала довгі місяці. Ще до початку зими Понтіак змушений був сховати бойову сокиру.
Вийшло так, як казав батько: кров червоних племен пролилася марно, а англійці залишилися. Червоні мундири справді набагато просунулися вперед.
Ліс знову одягнувся в літні шати. Совиний Струмок, стомлений довгим шляхом, що пролягав через ліси і луки, повільно ніс свої води до Бобрової Річки. На полях, під палючим сонцем, він перетворивсь у вузеньку канавку; лише на заворотах під вербами і кущами ліщини виблискували глибокі затоки, де гралися і купалися діти Довгої Хати.
Голубий Птах з задоволенням розтягнувся у чистій зеленуватій воді. Він лежав у прохолодній волозі і дивився на листяну покрівлю, на якій витанцьовували сонячні іскри.
Поміж гілочок ліщини хлопець позирав на луки. В старих дуплах дерев жили сови, які весняними ночами то реготали, то стогнали. Але зараз ясний літній день. Сови сплять, і їх зовсім не чутно. Під прохолодну листяну покрівлю теплою хвилею війнув вітер. Хлопець вдихнув на повні груди запах м'яти та білої кашки, що доносився з луків.
Від села почулося протяжне:
— Голубий Птаху! Голубий Птаху! — гукав батько.
Хлопець швиденько вибравсь із своєї схованки, змахнув краплі води і помчав через прибережні луки прямо до хати Черепахи.
Під великим буком біля південних дверей стояло п'ятеро в'ючних коней; між корінням лежали сідла і вантаж.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голубий Птах, названий син ірокезів, Ганна Юрген», після закриття браузера.