Читати книгу - "Голубий Птах, названий син ірокезів, Ганна Юрген"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Батько стояв поруч; у руці він тримав голубе покривало і розглядав його червону підкладку.
Хлопець аж затремтів од радості: у нього буде таке ж саме покривало, як у посланця Понтіака; може, в'ючні коні належать яким-небудь купцям, може, купці везуть з собою нові покривала, а може… Голубий Птах біг ще швидше.
Так воно й було. Двоє англійців зупинилися в селі перепочити і проміняли вождеві за 12 бобрових шкур червоно-голубе покривало. Зараз купці лежали в приміщенні для гостей.
Хлопець накинув обновку на плечі і метнувся в хату, щоб показати матері і Малії свій скарб.
Надвечір купці виспалися, гучне хропіння стихло, було чутно, як вони голосно позіхали, відкашлювалися, спльовували. Потім шумні гості з'явились біля вогню.
Вперше після облоги форту Преск Іль Голубий Птах побачив білі обличчя. Купці виглядали ненабагато краще від напівобгорілих солдатів; розкуйовджене волосся і брудні шкіряні куртки відштовхували хлопця.
Не сказавши ні слова, чужинці навалилися на їжу. Мати неабияк старалася. Вона розподілила боброве і оленяче м'ясо, намазала теплий маїсовий хліб жиром і подала свіжий цукровий пудинг. Гостям смакувало; вони заздалегідь пожирали кожну страву очима, і Загодаквус мав повне право тут поживитися. Навіть не сказавши «спасибі», купці почали набивати люльки.
Хлопець допитливо дивився в обличчя людей, які сиділи довкола. Мати була, як і завжди, привітна, обличчя батька зовсім нічого не виражало, але Голубому Птахові здалося, наче за цим спокоєм ховалась іронічна посмішка. Та хіба по Малому Ведмедеві коли що взнаєш!
Купці помітили Голубого Птаха і почали жваво перешіптуватись. Хлопець зрозумів лише окремі уривки, йому стало не по собі, і він потихеньку вийшов до коней, де було чимало хлопців, які, наче справжні знавці, обмінювалися думками.
Сонце наближалося вже до дерев, коли один з купців, менший, вийшов перевірити, чи не розпуталися коні. Уздрівши Голубого Птаха, він поманив його до себе. Хлопець, вагаючись, підійшов, зграйка його друзів подалася за ним.
— Ти ж не індієць, правда? Звідки ти?
— З Рейстауна.
— Хочеш — поїдемо з нами, далі від цих індійських собак.
Хлопець позадкував:
— Ні! — видавив із себе і, обернувшись, пішов геть. Але все ж таки він почув кинуті йому навздогін слова купця:
— Полковник Буке все одно тебе коли-небудь забере!
Вночі хлопець ворочався на своєму ліжку. Лайливі слова, якими назвали купці індійців, мучили його. Перед очима невідступно стояли обидва молодчики, що пожирали їхню їжу, навіть не подякувавши за гостинність, з якою приймали чужинця в кожній індійській хаті. А вони після всього обзивають такими словами. А що воно за полковник Буке? Це ім'я йому зовсім невідоме: він знає дещо про генерала Браддока і ще про капітана Крісті, який минулого літа захищав Преск Іль. Що ж це за Буке, який має його забрати? Довго йому доведеться шукати хлопця. Біля глибоких вимоїн Совиного Струмка, під густим гіллям ліщини, нікому його не знайти. Цю схованку знають хіба що тільки сичі.
Наступного дня купці поїхали далі, але Голубому Птахові здавалося, ніби вони залишили якусь хмару, що, мов та загроза, нависла над його життям.
Літо розцвітало, темні грозові хмари зникали одразу ж, як тільки переставав дощ, віддаючи поля на волю блакитного неба…
Хлопець довго не наважувався запитати батьків, але питання якось само зірвалося у нього з вуст.
Це було якраз під час збирання маїсу. Жниці довгою шеренгою поволі просувалися серед стебел, що хвилями лягали вперед. Ламаючи качани, вони кидали їх у корзини за плечима. Коли корзини наповнювалися, старші хлопці відносили їх до межі, де вже височіли купи золотистих качанів.
Голубий Птах узяв від матері кошик; він стежив, щоб вона не дуже багато накладала. А в проміжках виривав стебла маїсу, обвиті квасолею. Малія разом з іншими дівчатками носила гарбузи. Легенький голубий димок здіймався над полем — діти всюди смажили свіжі качани.
Чоло хлопця вкрилося крапельками поту. Мати на мить припинила роботу і подивилася на сина. Вона відчувала, що зовсім не спека викликає у Голубого Птаха пригнічений настрій.
— Моєму синові щось погане снилось?
Хлопець глянув на неї — від Сяючого Полуденного Сонця не заховаєшся. Він, як дитина, що шукає захисту, схопив її руку і просто запитав:
— Моя мама чула що-небудь про полковника Буке?
— Ні, цього імені я зовсім не знаю. Хто ж це?
— Оті купці, які недавно були в пас, казали, що Буке забере мене. А тепер я все думаю, чи це бува не який-небудь із тих у червоних мундирах, що перейшли гори і сидять тепер у фортеці біля Огайо. Невже вони й до нас дійдуть? Невже примусять мене покинути вас?
Мати помітила невпевнений, запитливий погляд хлопця.
— Ти наш син, ми усиновили тебе, а тому ти нашої плоті і нашої крові. Тебе ніхто не забере. Поглянь, — смуглява рука вказала на горб з якоюсь дивною вершиною, що був по той бік кладовища, — з тої гори колись прийшли наші предки. З тих пір люди Довгої Хати живуть біля Бобрової Річки, не так, як ленапи. Вони завжди кочували: від землі Черепахи до землі Червоної Ялини, від землі Червоної Ялини до землі Зміїв, а звідти на береги Східного моря, звідки їх потім прогнали білі. Зате у нас завжди була тільки оця земля, і, — м'який голос понизився, ніби розкривав таємницю, — ми не зможемо жити більш ніде. Ми помремо, якщо залишимо ліси, що оточують гору. І ти належиш до людей Великої Гори. Ні, тебе ніхто не може забрати.
Хлопець заглянув у темні очі, що так тепло посміхалися до нього, і заспокоївся. Він не зовсім зрозумів, що саме мала на увазі мати; він тільки відчув, що між ним і отим Буке виріс захисний вал, непроникний вал із гір і лісу.
Полегшено побіг він з повним кошиком знову до межі на ниві.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голубий Птах, названий син ірокезів, Ганна Юрген», після закриття браузера.