Читати книгу - "Вітряк, Славчо Чернишев"

на них з шаленою швидкістю. Лази! Сашо безпорадно озирнувся. Не так давно вся подорож здавалася дуже романтичною, а тепер його охопив панічний страх, і Сашо втретє розкаявся, що сам поліз у руки ворогові. Ще страшніше стало, коли катер лазів підійшов зовсім близько. Сашо побачив того самого лаза-велетня, що промайнув повз них під час бурі. Аж мурашки по спині лазять, коли дивишся на нього зблизька. Справжній пірат! Обличчя у нього було страшенно люте. А може, Сашові це тільки здавалося, бо було вже темнувато, до того ж страх має великі очі.

Судна тихенько стукнулись бортами, хитнулись, і Сашо більше нічого не міг побачити. Пролунали приглушені голоси, кілька чоловік стрибнуло на палубу. Відкрили ляду, трюм залило мерехтливе світло ліхтаря. Сашо ще більше зіщулився в своєму куточку й завмер у незручній позі. Затамувавши подих, він спершу розгледів у темряві Мока, потім ще чотирьох чоловік в напівсільському-напівміському одязі. Можна було подумати, що це селяни. А насправді — бандити. Сашо примружив очі, щоб вони не блищали, мов у кота, і не зрадили його.

— Подавай! — тихо гукнув Моко. В люк спустили кулемет. Потім бандити подали Мокові ще три кулемети і кілька важких ящиків, мабуть, з патронами. Інші ящики були легкі, певно, з кавою чи якимись продуктами. Спустили й кілька ящиків з пляшками. Сашо пригадав дідову тикву і навіть посміхнувся. «Оце віскі вас і зрадило! Кінчилися ваші дні! Хоч і впіймаєте мене, та й вам не минеться!»

Хлопця охопила така радість від почуття виконаного обов'язку, що він ледве втримався на своєму місці, щоб не вискочити, налякати бандитів до смерті й насміятися прямо в очі — а там будь-що-буде!

Упоравшись, Моко звернувся до гостей:

— Ну, шановні, влаштовуйтесь у кают-компанії. Трохи темнувато, правда, та вже вибачайте. Екскюзе муа. — Він виліз наверх, прикрив отвір лядою, і в трюмі одразу стало темніше.

По палубі знову зачовгали кроки. Сашо догадався що лази перекидають на шхуну рибу: Мокові треба було виправдати своє перебування у відкритому морі.

Мотори загули, судна розійшлися кожне у свій бік. Машина інколи заглушувала голоси бандитів. Прислухавшись до їхньої розмови, Сашо зрозумів, що вони бояться. Від цього йому аж полегшало.

Один з них пискливим жіночим голосом розповідав щось смішне, але Сашо вловив у його придуркуватому сміху нотки страху. Негідник боявся повертатися на батьківщину. Здається, серед них начальника не було, бо тримались вони, як рівні. Згадували й про майора. Певно, його не дуже любили, боялися.

— Коли б тільки нас на самому березі не залишили! — сказав пискливий. — Краще у велике місто, де багато людей. Тільки там і є справжнє діло.

— Це правда, — відповів грубий бас п'яниці. — Хоч мені й однаково. Навіть краще було б, коли б нас накрили зразу, так би хоч чисті залишились. Легко б відбулися.

— Ет, скажеш! — пробурчав третій. — Краще не попадатись! Дякую за пораду.

— Небезпека минула, — не вгавав бас. — Тепер не так ловлять. Міжнародне становище і таке інше…

— Дурниці плетеш! — нервувався пискливий. — Нас посилають громадянську війну розв'язувати, а ти патякаєш казна-що! Думаєш, товаришочки не знають нічого? Еге, знають, та ще й як! І зовсім не панькатимуться! Ех, коли б то воно тихо було, я був би радий! Виконуй агентурну роботу і вухом не веди! А цей референдум такого наробить, що тільки держись.

— Хтозна, як воно буде! — скептично відповів бас. — Або наробить, або й ні. А вмирати доведеться все одно. Добре, що хоч трохи пожив. Я людина авантюри й богеми. Мені дай простір морів і океанів… І в кожній гавані нову коханку! І як я в цю брудну справу встряв — досі не знаю… Для цивільної роботи я не годжусь. Коли справа дійде до бійки, я можу кількох на той світ оді-слати, але вважаю за краще битися в шинку. Сміливо й благородно! А тут тільки те й роби, що ховайся та в жмурки грай… Та що поробиш! Чорт його бери! — Певно, він хильнув з пляшки, бо смачно прицмокнув: — Ох, цілющий бальзам.

Трохи помовчали. Але пискливий був балакучий і знову почав:

— Оце сиджу й думаю: а що коли отой чорний арап, що на палубі, відпровадить нас прямо в міліцію? Ви думаєте, що не може? Звідки я знаю, скільком богам він молиться!

Буркотун знову щось промимрив собі під ніс і підвівся. Він зняв ліхтар, глянув уважно навколо й пішов до корми.

Сашо й не зчувся, як його витягли за комір.

— А ти що тут робиш? — гримнув переляканий бандит. — Відповідай! Ти хто такий?

Сашо мовчав і тремтів, як осиковий лист. Усе сталось так швидко й так несподівано, що він аж остовпів. Бандити з цікавістю й підозрою дивилися на нього.

— Хто ти такий? — повторив тепер пискливий. — Звідки ти взявся?

Здоровань злегка ляснув його по щоці, й Сашо зовсім оторопів.

— Ану, маленький піратику, говори мені! — весело засміявся бандит. — Мовчиш? Мову відібрало? Ха-ха! — гучно зареготав він. — Певно, чийсь хлопчик. Чимало їх бігає на пристанях.

— Щось не те! — заперечив пискливий. Четвертий, який до того мовчав, сказав сиплим голосом:

— Давайте гукнемо капітана. Він розбереться.

Моко був тут як тут. Він аж скорчився од злості, побачивши Саша.

— Ах ти, сучий сину! Повішу на гроті! — заскреготів він зубами й ударом ноги повалив хлопця на землю.

— Чий він? — перелякано запитав пискливий.

— Спокійно, панове офіцери! Мене звуть капітан Моко… Мерсі. Прошу вас не лізти в чужу миску!

— А чому це, чорномазий? — гаркнув здоровань і вмить вихопив пістолет. — Ну?!

— Любий, засунь на місце свою цяцьку! Мене цим не залякаєш! А щодо хлопця, то це син моєї тітки Пріськи з Малого Парижа. Зрозумів?

— Не насміхайся! — образився здоровань і ще дужче наїжився. — Говори!

— Коли й скажу що, то тільки майорові. Ясно??

— Ми ж