Читати книгу - "Хіть, Ельфріда Елінек"

Їй обіцяють, що все знову повернуть на місце, і складають її вологі листочки настільки ж недбало, як рекламний проспект. Хай там як, а палець ми туди застромимо, а тоді понюхаємо його, перш ніж наш мандрівник зникне в її збіжнику. Ми й не припускали, які довгі тіні вже лягли на це живе створіння, і довжину ми виміряємо шлангом, виявивши його тут, за закритою кватиркою штанів, потягавши його за волосся, поскубавши й поголосивши над ним. Поп-музика грає на заявки слухачів, ноги Ґерті розтягли так широко, наскільки вдалося, а навушники плеєра пригорнули їй до вуха. Вона лежить, а в її лоні недбало риються чиїсь руки, вона така соковита, і чоловік Ґерті зазвичай заскакує в неї і вискакує назовні стрімкими кроками. Він наближається здалеку, ми чуємо його голосну ходу. Неймовірно, яку фантазію можна виявити, надаючи еластичним соромітним губам найвигадливішої форми, немов під гнітом долі. Їх можна скрутити в кульок, а зверху над ними височіють пагорби сукні, що збилась у грудку, їй-бо боляче, невже це нікому не спадає на думку? А тепер посміємося ще, поскубаємо її і побарабанимо по ній, от здорово! Ця дітлашня бродить світом, залюбки оповідаючи про свої подвиги. Уже неможливо визначити, чи трудився над її зачіскою перукар. Ґерті зляглася за нагромадженими на ній пагорбами, осміяна від голови до ніг, як і вся її стать, якій дозволено управлятися з домашнім начинням, але заборонено розпоряджатися власним тілом. Вона поникла, немов трава під гострою косою. Цю плоть розчленовують, немов у веселій грі, і вона вирушає на спочинок, збираючи уві сні щедрий урожай: насамперед це стосується молодих дівчат, які заливаються нестримним сміхом, від якого шкіра на лиці тріскається. Їхнє волосся ще не вимагає спеціального приготування, ними можна насолоджуватися (у сирому вигляді). Вони когось люблять. Немов орли, які висиджують своїх-пташенят за хмарами, майже в порожнечі, проте їм довелося тягти яйця на таку висоту. І старі ненавидять дітей, а штани тим часом трохи спускають зі стегон.

Ні, ми не зайдемо так далеко, щоб силоміць одержати своє від Ґерті, — ми й самі наймитуємо. Адже й так вітер і вся ця любовна зграя перетворили її на шубу, розстелену на всю широчінь. Її смикають і валяють без міри й цілі, не так уже багато в неї і є. Я не знаю, але, ймовірно, для Міхаеля прийшов час показати всім ще дещо: його мати, а головне — батько, не поскупилися на те, що стосується його милого дружка. Міхаель ходить колами, однак прутень ніяк не встає, у допіру вичавленому природженні плавають крижані кубики. Він розмахує ним перед жінкою. Чуєте, як гуркоче грім? Тоді чому ви не відступаєте назад і змушуєте мене дивитися по відео на людей, які люто колошматять свої статеві причандали? Ваше місце на лаві запасних, там ніхто не набачить ваші худючі сідниці й втомлені собачі соски, коли ви ретельно роздмухуєте полум’я. Вам ніяково, і ви спритно мажете себе вершками, щоб стерти розбіжності між вами й чималим класом людей (якість екстра-класу). Вирушайте зі своїм нещастям до пана, котрий живе поверхом вище, але не намагайтеся розбудити мертвих! З Міхаелевої колючки нічого не з’являється назовні, крім швидкого струменя, люди тягнуться до нього через поле. Гори нависають над озером, руки гребуть поодинці. Дівчата стоять довкола й дивляться, голос більше не сочиться крізь ущелини, дівчини хапаються за свої привабливі кучері, за хитрі статеві органи, які можуть звабити кого завгодно. Вони готові оповити своїми кучерями кожного, хто перед ними з’явиться й кого вони навчилися відрізняти від інших по зачісці, одягу й машині.

Міхаель за допомогою свого маленького друга рекламує гучну спеціалізовану торгівлю. По телевізору почуття палають маленькими порціями. Вони призначені в їжу нашій молоді, що борсається в снігу або у воді, майже не відсапуючись. Так, парубок — той ще фрукт. Бідна Ґерті. Її наражають на жорстоке випробування в школі життя. Вони мовчки ззираються і дивляться одне на одного й придивляються одне до одного, як до заїдки. Гори, втім, стоять нерушно, їм на думку не спадає розійтись і пропустити автомобіль. Для справжньої радості потрібно небагато: злегка розважитися на березі біля гарної ріки — як наші гарні поети — й отоваритися в золотих мережах спортивних магазинів, хіба вам цього не досить? І ще два слова: ці дівчата саме отямилися, ростуть і колосяться пучки волосся на лобку, альпійська гарячка цвіте на їхніх округлих схилах, вони пашать здоров’ям, вони затишно влаштувались у самих собі, на них дивляться через вікна ілюстрованих журналів. Вони схиляються над жінкою, вони теж п’яні! Потім вони підуть. Звідки їх надіслали і які розмови вони провадять зі своїми божественними дівочими щоденниками? Де ми зупинимося, може, в кучериках у них на лоні? Гори дивляться на нас, дивляться туди, де кучерявляться дерева. Сьогодні ці люди підуть святкувати день народження й видивлятимуть очі в інших маленьких завсідниках. Вони немов діти, завихрені, хвилясто-завиті, висять на шлейках наших заздрих поглядів, шановні дами іншого складу, що зустрічаються нині дедалі рідше й пам’ять про яких ми заховуємо надовго, коли їх показують у телевізійних серіалах. Ми не можемо утримати в собі воду, коли вона закипає й рветься назовні з нашої оболонки. Будемо відверті, не ми наділяємо їх різноманітними рисами, вік надає нам раз у раз більшої схожості на нас самих, митих у всіх дорогих водах. Заспокойтеся й ви, затиснуті тепер у берегах, які страшенно звузилися! Кожному своє, милі піпетки! Це ще не межа для нашої фірми, а лише рекомендації, у рамцях яких має триматися наша ціна.

Міхаель витяг свого прутня на світ божий, подаючи знак, що йому ніяк не стримати себе. Спершу йому треба знову зарядитися. Голосно сміючись, він сідає жінці на груди й утримує її руки над головою. Його локшина проситься їй у рот, щоб вона поласувала цією їжею. Ґерті все це дуже добре відомо, у її напівспущених трусиках щось коїться. З-під неї із шипінням б’є струмінь. Вона знову хильнула зайвого. Дівчата зі сміхом стягують з неї мокрі трусики. Ноги Ґерті тепер нічим не зв’язані. Усі учасники роблять по ковтку із фляжки, але патик Міхаеля і далі висить справжньою ганчіркою. Голову Ґерті, її маленьку прибудову, що похилилася поруч із розкішною віллою її бажань, занурюють у не зовсім тверезу калюжу. Миленьку щілину й миленький задній прохід зі сміхом смикають пальцями, тикають ними всередину, о, скоріше б сон знову закрив її своїми крилами! Куди нам іти,