Читати книгу - "Республіка Дракона, Ребекка Куанг"

війні не так і важко.

Вона щосили намагалася вдавати, що це не брехня.

— Нам потрібні збірні загони, інакше цей союз — просто самогубство. — Генерал Ху, головний стратег Вейсжі, давно не приховував розчарування. — Республіканська армія має діяти як єдине ціле. Солдати не можуть вважати, що досі належать до колишніх провінцій.

— Я не віддам своїх людей під командування солдатів, яких ніколи не бачив, — сказав Воєначальник Кабана.

Жинь ненавиділа Цао Чажовка. Він увесь час шалено критикував те, що пропонували люди Вейсжі, аж Жинь замислилася, чому він узагалі приїхав в Арлон.

— І такі загони не зможуть діяти спільно, — продовжив він. — Ви просите солдатів, які ніколи не бачили один одного, битися разом. У них різні командні сигнали, вони використовують різні коди й не мають часу вчитися.

— Ну, схоже, ви робите все можливе для того, щоб найближчим часом ми не вирушили на північ, тож у них буде щонайменше декілька місяців, — пробурмотів Кітай.

Неджа видав приглушений звук, схожий на сміх.

У Чажовка був такий вигляд, немовби він насадив би Кітая на флагшток, якби міг.

— Ми не можемо перемогти Дадзі, б’ючись чотирма окремими арміями, — швидко сказав генерал Ху. — Наші розвідники доповідають, що, поки ми тут говоримо, вона збирає коаліцію на півночі.

— Це байдуже, якщо в них немає флоту, — сказав Воєначальник Мавпи, Лю Ґужубай.

З-поміж усіх південних Воєначальників він був найдужче схильний співпрацювати. Маючи гострий язик та розумний погляд, більшість нарад він провів, погладжуючи густу темну бороду і граючи по обидва боки столу. Якби вони працювали лише з Ґужубаєм, подумалося Жинь, то, мабуть, уже рухалися б на північ. Воєначальник Мавпи обережний, але принаймні сприймає аргументи. Натомість Воєначальники Кабана й Півня немовби намірилися лишатися в Арлоні під захистом військ Вейсжі. Ґон Такха останні кілька днів понуро сидів за столом, не кажучи ані слова, а Чажовк постійно метав підозри в усіх присутніх.

— Але вони його матимуть. Дадзі зараз збирає кораблі з цивільних центрів, щоб відновити Імперський флот. Вони переробляють вантажні кораблі на військові галери, а також зводять військові суднобудівні бази в різних місцях провінції Тигра, — генерал Ху постукав пальцем по мапі. — Що довше ми чекаємо, то більше часу даємо їм на підготовку.

— І хто ж очолить той флот? — запитав Ґужубай.

— Чан Ень.

— Несподівано, — озвався Чажовк. — Не Дзюнь?

— Дзюнь не схотів цієї посади, — сказав генерал Ху.

Чажовк здійняв брову:

— Це вперше.

— Мудро з його боку, — сказав Вейсжа. — Ніхто не хоче віддавати накази Чан Еню. Коли його офіцери сумніваються в ньому, то летять голови.

— Це знак, що Імперія не в найкращому стані, — несхвально зауважив Такха. — Той чоловік злостивий і марнотратний.

Генерал Вовче М’ясо славився своєю жорстокістю. Коли Чан Ень організував переворот проти попереднього Воєначальника Коня, його загони розколювали черепи і розвішували низки понівечених голів на стінах столиці.

— Або це просто означає, ну, знаєте, що всі гарні генерали мертві, — протягнув Дзіньджа.

Досі під час нарад від поводився навдивовижу стримано, хоча Жинь годинами спостерігала, як на його обличчі проступає презирство.

— Кому, як не вам, знати, — сказав Чажовк. — Ви ж були його учнем?

Дзіньджа наїжачився:

— Це було п’ять років тому.

— Не дуже давно як для такої короткої кар’єри.

Дзіньджа розкрив був рота, щоб відповісти, але Вейсжа змусив його замовкнути, піднявши руку.

— Якщо ви хочете звинуватити мого найстаршого сина у зраді…

— Ніхто ні в чому Дзіньджу не звинувачує, — сказав Чажовк. — Але знову ж таки, Вейсжа, ми просто сумніваємося в правильності рішення дозволити Дзіньджі очолити флот.

— Ваші люди будуть у кращих руках. Дзіньджа вивчав мистецтво війни в Сінеґарді, командував військами в Третій Маковій війні.

— Як і всі ми, — сказав Ґужубай. — Чому ж не доручити цю роботу якомусь із наших генералів? Або комусь із нас?

— Бо ви троє надто важливі, щоб вас можна було замінити.

Навіть Жинь мимоволі здригнулася від таких неприхованих лестощів. Південні Воєначальники криво перезирнулися. Ґужубай не приховував недовіри й зневаги.

— Ну гаразд, тоді тому, що люди з провінції Дракона не готові битися під проводом когось іншого, — сказав Вейсжа. — Вірите ви в це чи ні, а я справді намагаюся знайти рішення, яке найкраще вас захистить.

— І все ж на передову ви хочете відправити наші війська, — сказав Чажовк.

— Провінція Дракона виділяє більше загонів, ніж будь-хто з вас, йолопи, — випалила Жинь.

Вона не змогла стриматися. Вейсжа попереджав її просто спостерігати, але вона не могла стояти й дивитися на всю цю бездіяльність і дрібні чвари. Воєначальники поводилися ніби діти, чубилися між собою, наче хтось інший міг виграти війну замість них, якщо вони достатньо довго тягтимуть час.

Усі здивовано подивилися на Жинь, ніби в неї раптом виросли крила. Вейсжа не урвав її, вона продовжила:

— Минули, курва, три дні. Якого біса ви сперечаєтеся про склад підрозділів? Імперія слабка зараз. Нам треба відправляти війська на північ зараз.

— Тоді чому б нам не відправити лише тебе? — запитав Такха. — Ти ж потопила лукоподібний острів, хіба не так?

Жинь не розгубилась:

— Ви хочете, щоб я вбила половину населення країни? Мої сили не розрізняють своїх і чужих.

Такха глянув на Вейсжу:

— Що вона взагалі тут робить?

— Я командир Цике, — сказала Жинь. — І стою перед вами.

— Ти дівчисько без досвіду командування, із заледве роком бою за плечима, — сказав Ґужубай. — Навіть не думай указувати нам, як вести війну.

— Я виграла попередню. І без мене вас би тут навіть не було.

Вейсжа поклав їй руку на плече:

— Жунінь, цить.

— Але він…

— Мовчати, — суворо промовив він. — Це обговорення не входить у твої повноваження. Нехай говорять генерали.

Жинь проковтнула заперечення.

Двері скрипнули і прочинилися. Крізь отвір просунув голову палацовий прислужник.

— Прибув Воєначальник Змії, хоче побачитися з вами, пане.

— Впусти його, — сказав Вейсжа.

Прислужник ступив уперед, щоб притримати двері розчиненими.

До кімнати ввійшов Ан Цолінь, без супроводу, неозброєний. Дзіньджа відступив на крок праворуч, щоб дозволити Цоліню стати поруч із його батьком. Неджа самовдоволено глянув на Жинь, немовби заявляючи: «Я ж казав».

Вейсжа мав такий самий вигляд.

— Радий бачити, що ви з нами, майстре.

Цолінь спохмурнів.

— Не обов’язково було пливти через мій флот.

— Інший шлях забрав би більше часу.

— Спершу вони прибули забрати мою родину.

— Я припустив, що ви досить далекоглядні, щоб завчасно їх забрати.

Цолінь склав руки.

— Дружина й діти прибудуть завтра вранці. Я хочу, щоб їх розмістили в найзахищенішому помешканні. Якщо я побачу в їхніх кімнатах бодай натяк на шпигуна, то поверну весь свій флот на користь Імперії.

Вейсжа кивнув.

— Як забажаєте.

— Добре. — Цолінь нахилився вперед, щоб поглянути на мапи. — Вони всі хибні.

— У чому? — запитав Дзіньджа.

— Провінція Коня не лишилась осторонь. Вони зібрали війська біля бази Їньшань. — Цолінь показав на цятку якраз над провінцією Зайця. — А провінція Тигра веде свій флот до Осіннього палацу. Вони затуляють вам шляхи наступу. У вас небагато