Читати книгу - "Свої, Анна Чмутова "

Глава 16. Тривожність, анонімність і шухер

 

Дзвін будильника розтинає тишу квартири. Соломія розплющує очі, які закрила всього хвилину тому. Сон, чортів зрадник, відвідав її перед самим будильником. Всю ніч мучив її. І вирішив наздогнати вже в той момент, коли настав час вставати.

Чим довше триває її розслідування в металургійному секторі, тим гірше стає дівчині. Спочатку в неї було легке безсоння, яке Соля більше списувала на адреналінову залежність. А тепер дівчина вже не може спати всю ніч, руки трусяться, а мозок відмовляється запам’ятовувати хоч якусь інформацію.

— Це все твоя робота, — експертно ставить оцінку Ярослав на сімейній зустрічі.

— Це вигоряння, — з не меншою авторитетністю зауважує Христина. А Рись усе підсумовує та каже, що це тривожність.

Соломія сама схиляється до останнього. І не тому, що вона розуміється на психології, а тому що пішла шукати свої симптоми в інтернеті. Ледве не скотилася в депресію від невтішних фактів, а страх, що накриває, тільки підтвердив — це тривога.

Дівчина думала про це всю ніч. Увімкнула на тлі медитацію для глибокого розслаблення. Її це заспокоїло, але не дало заснути. Тож дівчина, піддавшись хвилі роздумів, дійшла однієї єдино правильної думки. Їй час усе це припиняти.

Ні, думки було дві.

Їй час ще й у відпустку.

Досить, вона зовсім замучилась. Скоріше б день народження бабусі. Дівчина відчуває, яке божевілля чекає її на цьому самому дні. Коли вся сім’я збирається разом, цю вибухову суміш можна порівнювати з кількома кілограмами в тротиловому еквіваленті.

Закидає ложку кави, заливає водою. Її стресу вже нічого не загрожує, а якось прокинутися треба.

Сьогодні вже сьомий день, як Соломія сидить на голках. Її спілкування з Давидом так ні до чого не привело. Він не оголошувався більше після їхньої зім’ятої розмови в театрі. Навіщо вона тоді йому написала, сама не розуміє. Помітила його відсутній погляд і безглузді спроби заглушити позіхання, доки актори на сцені затягували розвиток подій.

Може, вона й сама не перейнялася глибиною гри в другому акті. І шукала, чим себе зайняти. А листування із чоловіком, який будь-якої миті може тебе підвести під монастир, — це ж найкращий спосіб розігнати нудьгу.

Листування не задалося. А в Солі з’явилося саме після цього особливе відчуття небезпеки. Можливо, у цих стражданнях і полягає її покарання. Помсту подають холодною, коли жертва від очікування доводить себе до виснаження.

Уже тиждень матеріал про компанію Гмирі лежить у сирому вигляді на хмарі. Нового — майже нічого. Хоча й Микиті, який несподівано завів агентів у компанії, усе ж вдалось трішки зануритися в тему. Їм вдається унюхати примарний слід між головним бухгалтером і співробітниками державних органів. Ця інформація могла бути як рятівним колом для всього, так і абсолютним глухим кутом. Перевіряти кожний взаємозв’язок на кшталт «жили в сусідніх під’їздах три роки» та «відбирали одне в одного лопатки в пісочниці» доводилося важко.

Так Соломія і живе. Вдень думає, як їй шукати інформацію, записує чергове інтерв’ю. Увечері веде подкаст, п’є каву з Риссю. Вночі — працює і думає. За рідкісним виключенням — спить.

Що вона має?

Тиждень почуває себе довбаним йогом, що сидить на голках. Просвітлення та гармонію вона від цього не хапає. Тільки зводить себе повільно до склепу. І таргани в голові тільки підігрують їй. Мовляв, ось, Солечко, спускайся, ось тут ти скоро й будеш спати, якщо не припиниш уже зараз вести такий спосіб життя.

Наступна геніальна думка приходить до Соломії на висоті. Коли вона стрибає з парашутом вчергове. Усвідомлення перемішується з відчуттям абсолютного задоволення та шумом вітру у вухах. Тільки-но ноги дівчини торкаються планети й вона дістається своїх речей, вона телефонує начальниці.

І байдуже, що сьогодні вихідний. У їхній професії вихідних немає. Мар’яна довго не бере слухавку. Але адреналіну в Соломії зараз так багато, що вона не скоро його весь витратить. І коли в телефоні чує потрібне їй «слухаю», одразу ж рубає всі кінці.

— Нам терміново треба припинити будь-які контакти з Гмирями. Я одразу після дзвінку тобі зателефоную Макару.

— Драгун, не части, — спочатку відсікає Мар’яна. Їй треба декілька секунд на усвідомлення. — Що значить, припинити контакти?

— То і значить. Це нечесно. А ще — небезпечно. А ще — може коштувати нам нашої репутації.

— Стій. Спочатку треба це обговорити. Завтра на роботі, окей?

Соля, яка звикла діяти одразу ж, ледь не починає наполягати на зустрічі в цю ж хвилину. Але розуміє — уже вечір неділі. Завтра буде понеділок, вона якось до нього дотягне.

Тягнути виходить відверто погано. Цього разу Соля навіть не намагається перебороти безсоння. Просто пише сценарій для наступного інтерв’ю. Майже монетизує свою тривожність. Засинає перед самим будильником. Поки збирається на роботу, думає, що час або до психолога, або змінювати графік на роботі.

Одразу йде до Мар’яни в кабінет. А Микита дорогою послужливо повідомляє, що сьогодні Гарпія ще в настрої. Соля киває хлопцю і мовчки молиться. Їй зараз буде не зайвою допомога когось повище Мар’яни.

— Привіт, можна?

— Угу, заходь. Що там у тебе?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍