Читати книгу - "Меч Сагайдачного"

110
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 95
Перейти на сторінку:
сутінків по горло у воді й відчувати, як у чоботи, штани й за жупан запливає липка крижана нечисть, і при цьому не поворушити ні рукою, ні ногою, ні навіть здути комара з носа — це жахливе випробування. А нічого не вдієш. Таємники пана комісара, хоч і були зайняті важливою справою — розвішували на гілках розбійників, але час від часу зупинялися і вслухалися в ліс. Чи не трісне під ногою чужого гілка, чи не хрусне шишка в сосняку, чи не плюсне вода в озері — себто чи не затаївся де на болоті невиявлений розбійник. Ото й довелося сидіти по очі в смердючій воді, щоб не зачули їх великодосвідчені служаки, та ще ті два похмурі січовики, що кілька годин безперестанку на воду дивилися. Та й опісля, коли стемніло і Сич дозволив вилізти з води, легше не стало. Вогнища не розпалиш і не обсохнеш, адже полум’я далеко видно, та й дим за сотні кроків відчути можна. Хто дасть гарантії, що не залишився хтось зі спостерігачів у лісі навіть після того, як таємники й панцирники покинули його? Ото й сиділи в якійсь пісочній могилі — й навіть зубами не цокотіли.

І все це — за мить повного розчарування, коли багатоденна погоня закінчилася такою печаллю. Треба було пожаліти того дурня, все ж людина і раб Божий. Але розум не допускав такої милості до злодія, та ще й щасливчика, якого кінь віз куди бажав, а все не в руки братів Званих. Пробачити дурня, навіть мертвого, не можна було. Та хай хоч три дурні голови на плечах сидять — однаково не можна. Бо це ж треба таке: взяти й кинути меч покійного гетьмана в цю безодню.

А то таки справжня безодня! Щойно наступного ранку сонячні промені пробили смолу темряви Чорного лісу, пани Звані кинули жереб, і він вказав на пана Бродського. І як тільки не пірнав той — так і не досягав дна. Вирішивши, що брат Званий хитрує і не старається як слід, пірнув і пан Ковальський. І з тим же успіхом.

Геть мокрі, всі в якомусь смердючому слизі, та ще без можливості одягнутися, бо одяг за ніч не просох у вічно вологому лісі, брати Звані з полегшенням зустріли Сича, який повернувся з дозору, та його дозвіл покинути клятий Чорний ліс.

Вибралися з протилежного боку лісу. Нехай пан комісар веде своїх людей у Чигирин, а братам Званим слід висушити одяг, та й самим зігрітися. І надія лише на сонечко. А воно цього ранку було бляклим і ледачим, та ще часто ховало за хмари таке потрібне тепло.

Сич глянув на своїх похмурих супутників і всміхнувся:

— На цьому наш спільний похід закінчився. Коней наших таємники знайшли й забрали, прийнявши за розбійницькі. Тож доведеться брати ноги на плечі. Ви своєю дорогою, а я...

І Сич невизначено махнув рукою. Він так само був засмучений тим, як закінчилася ця справа, і тим, що владика Єзекіїль буде незадоволений його працею. Але він був бодай у сухій одежі. Відсидівся, де йому було зручно. Одначе вдало — таємники його не знайшли.

Так толком і не попрощавшись, Сич зійшов у найближчий яр — і в ньому зник.

— У який бік рушимо? — вичісуючи п’ятірнею з бороди водяних личинок, запитав пан Бродський.

— А тобі куди потрібно? — байдуже відповів питанням на питання пан Ковальський.

Пан Бродський знизав плечима і тяжко зітхнув.

— Пішов би у свої гори, та в козацькому одязі помітним буду. Треба переодягнутися, запастися їжею. Та й монет дзвінких на дорогу було б непогано роздобути.

— Де роздобути? — тоскно озирнув пустельний степ пан Ковальський. — До великої води потрібно йти. Там рибалки, вони юхою пригостять. Бродячий народ для них — справа звична. Там і надумаємо, як далі бути.

— То ходімо, — натягаючи вологий іще каптан, звівся на ноги пан Бродський.

І пішли вони, тримаючи зрадницьке сонце за спиною і крутячи головами на всі боки в бажанні почути, побачити і так попередити небезпеку. Хоча... Обидва брати Звані чудово розуміли, що без коней урятуватися в цих краях — справа немислима. Рушниці та пістолі втопили в болоті, піки при конях залишилися. Є шаблі та кинджали, але у відкритому степу лук і самопал — вигідніша зброя.

Так і йшли. На початку шляху швидким кроком, а до полудня значно повільніше, хоча з кожним кроком все радісніше від передчуття того, що Дніпро вже близько, може, й за тим пагорбом або гаєм. І ось... О радість! Брати Звані навіть усміхнулися один одному. Вони зачули запах диму! Здається, скоро берег. А там рибалки і бурштинового кольору юха з величезними шматками розвареної осетрини.

І тут...

— Гей, панове козаки, зупиніться. З вами поговорити хочуть. Чуєте? А якщо глухі, то зараз пістолем вуха прочищу...

Брати Звані озирнулися і зблідли. На доброму коні до них летів обвішаний зброєю ще зовсім юний волоцюга.

— Нехай ближче під’їде, — тихо сказав пан Бродський, перевіряючи, як із піхов, що були у нього за поясом, виходить кривий кинджал.

Побачивши те, вершник зупинив коня і насупив брови.

— Ти це кинь. Кажу: говорити хочуть з вами. Якби не хотіли, то ви б уже сушили п’яти на сонці. Йдете не криючись. Такі тут легка здобич.

— Гаразд, поговоримо, — погодився пан Ковальський, приклавши долоню до брів. І з усмішкою додав: — А ось і наші казкарі на конях наближаються. Ох і цікава бесіда буде...

Неквапним кроком під’їхали січовики. Усі четверо з усмішкою розглядали тих, із ким бажали почати розмову.

— І що вони таке? Козаки, що на сніданок коней поїли? Тоді що це за козаки? — першим озвався Хрумало.

— Ні-і-і. То не козаки! — відповів Вернидуб. — Вони каптан реєстровий у чортів у карти виграли. Бачиш, скільки на їхньому одязі ряски?

— А на вухах у них баговиння! — голосно розсміявся Хрумало.

За ним диким реготом зайшлися й інші січовики.

— То що, на шаблях чи на кулаках? — насупивши брови, голосно запитав пан Ковальський.

Здивований пан Бродський тут-таки схопив свого супутника за все ще вологий рукав і люто почав відмовляти:

— Як на шаблях можна змагатися з ними? Хіба ти не знаєш, що так себе ведуть у цих місцях лише січовики? Хіба не чув? Вони себе вважають господарями всіх земель, що нижче Чигирина. А зачіпають

1 ... 45 46 47 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меч Сагайдачного», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Меч Сагайдачного"